“Розповідь від імені Деві “Моя подорож з батьком на узбережжя моря” за твором Д. Олдріджа “Останній дюйм”

Вийшло так, що я на довгий час залишився жити з батьком, а моя мама надовго від нас уїхала. Батько прагнув уділяти мені увагу, але в нього це виходило погано, бо він увесь час був зайнятий своєю роботою. У нас були досить складні та натягнуті відносини. Одного разу тато отримав досить вигідну пропозицію і в цей раз вирішив взяти мене з собою. Його роботою була зйомка природи у важкодоступних місцях, до яких він добирався на літаку. На той час я вже трохи знав, як управляти літаком, бо декілька раз батько мені показував, як це робиться.

Ми приземлилися

на пустельному узбережжі Єгипту, де батько планував провести дуже небезпечні підводні зйомки акул. Приземляючись, він розповів мені ще декілька секретів керування літаком. Пояснюючи це, батько й думки не гадав, що ці навички зовсім скоро мені знадобляться.

Мій батько не подумав та відправився під воду у комбінезоні, що був вимазаний кров’ю конини, яку він використовував для приманки акул. Саме це і стало причиною трагедії, що сталася через декілька хвилин. Увагу акул приволік запах крові і вони накинулися на мого батька. Йому все ж таки вдалося врятуватися і вибратися на берег. Я з жахом побачив,

що ноги у нього були дуже понівечені, та й руки мали не кращий стан. Батько ледь-ледь тримався, щоб не втратити свідомість. І тут я зрозумів, що життя батька і наш порятунок залежить тільки від мене.

Мені було дуже страшно, але я знайшов в собі сили, щоб тягти батька до літака. Він зовсім не міг підвестися и лише трохи мені допомагав, а ще більше заважав. Дотягнувши батька до літака, я з подивом почув його питання про те, чи не дуже я втомився. Та здивувало мене не стільки запитання, скільки батьків тон. Я перший раз за довгий час нашого спілкування почув справжню турботу і інтерес до себе. І у мене в душі щось раптом відлягло, я відчув прилив нових сил і вже тоді був впевнений, що мені вдасться самому підняти літак у небо, самому його посадити і врятувати батька. Вже тоді у мене з’явилися якісь нові почуття до батька, та й він буквально за мить став зовсім іншою людиною.

Нам пощастило, мені вдалося справитися з керуванням літаком, я благополучно довів машину до аеродрому і посадив її. Батька врятували і після його одужання ми були вже зовсім іншими людьми і між нами встановилися зовсім інші відношення.

Опинившись в екстремальній ситуації, я миттєво подорослішав. Виявилось, що від батька я отримав найсильніші риси його характеру. І саме тоді я зрозумів, що у будь-яких випадках треба боротися до останнього дюйма, бо інколи саме цей останній дюйм і становить відстань до порятунку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Розповідь від імені Деві “Моя подорож з батьком на узбережжя моря” за твором Д. Олдріджа “Останній дюйм”