Ким я буду? (Твір-роздум)
Моя мама працює вчителькою української мови і літератури. Всі свої сили, вона віддає учням. А їх у неї дуже багато: середні класи, старші. А вдома – ми. Я і сестра завжди з гордістю кажемо, що наша мама – вчителька. Адже її знають усі: вчителі різних шкіл, батьки учнів, навіть учні з сусідньої школи. І кожен з них каже про маму тільки добрі і теплі слова. Коли ми йдемо вулицею, мама весь час із кимось вітається, зупиняється поговорити, розпитує про щось, дає поради. І весь час лагідно посміхається. Як ми нею пишаємося і любимо її!
Щовечора вона
Мені здається, що це найкраща в світі професія. Мама розповідає, що багато з її учнів стали вчителями. Вони часто телефонують мамі і дякують за те, вона їх навчала.
Я теж мрію стати вчителькою. Мені хочеться теж готуватися до уроків, читати цікаві книжки, виховувати учнів. Я буду дуже уважною до дітей і трохи строгою. Але для цього потрібно вчитися самій, щоб потім передати знання іншим. Зараз дуже часто мої подруги говорять, що бути вчителькою – це не модно. Але я з ними не згодна.
У нашому підручнику є дуже гарний вірш про вчительку. Коли у моєї мами був день народження, я вивчила цей вірш для своєї матусі.
Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій.
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!
(А. Малишко)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)