Картини української природи в повісті М. Гоголя “Тарас Бульба”
Бербер любить пустелю Сахара. Казахам тоскно у наших невеличких гаях. І не лише тому, що вони звикли до своїх краєвидів. Просто вода річок або колодязів цієї місцини з дідів-прадідів ввійшла до крові народу, а очі призвичаїлися бачити або гори, або розлогі степи, або нескінченні заполярні низини. Адже Батьківщина – не місце проживання, а наша душа й тіло. Так само, як ми – її жива і часом мисляча частка.
Із цього і почну розповідь про те, що й чому змалював Гоголь у своїй героїчній повісті про мужність, кохання та зраду. Перший пейзаж сумний
Перший ранковий вітерець спустився кронами дерев, і настав час прощатися з милим, затишним двором, у якому затісно було козацькому серцю.
І ось перед нами величний опис степу, нічийого, серед якого народжувалися та виховувалися оті незвичайні характери – такі ж могутні, неозорі простому людському оку. Цей опис відомий усім, хто читав “Тараса Бульбу”, тому й немає потреби його наводити. Хочу тільки сказати, що у первісній трав’яній пущі, де коні ховалися,
Не думаю, що письменник змалював отой безмежний простір для того тільки, щоб показати місце дії або дати читачам насолоду красивим описом. Ні, скоріше автор і сам відчував нерозривний зв’язок між людиною і її рідною землею. Адже картини української природи необхідні для справжнього розкриття характерів героїв повісті, а краще сказати, українського національного характеру.