Карманський Петро Сильвестрович Емігранти
Різьбяреві Михайлові Паращукові
Весна. Вітрець цілує скибу,
Воздух міниться, сонце сяє,
Чабан кладе нову колибу,
Бринить бджола, сопілка грає –
Життя, краса – аж любо, любо!
Село німе. З-під стріх не в’ється
Синявий дим: лиш вряди-годи
Завиє пес – усе здригнеться
І з хиж несесь квиління: хліба!
О горе вам, раби загонів,
Якщо весна до вас загляне
З гостинцем нужди! Зойки дзвонів,
Розлучний плач і повінь муки
В селі бушують, наче п’яні,
Всесильні ріки. Знявши руки,
Стоїш, страдальче,
З небес… Безумний! Ангел смерті
Твердий, як сталь! Питай поради
В німих чепіг…
Коби-то хорі
Кохані діти дати зжерти
Неситій скибі!. Кожна груда
Налита вщерть мужицьким потом.
А чим платить?. Холодна злуда
І лютий голод – плід знемоги.
Сонце жевріло, хвилі купались,
Немов в полум’ю. Бачилось свято;
Тихо, ні згуку. В селі роздались
Здавлені стогни. Наче підтяте
Серпом колосся – вирнула квола
З села громада. Люди ридали.
Пси скавуліли, діти май-голі,
З острахом бігли, жалко питали:
“Мамо, скажіть нам, куди ми ідемо?”
– Цитьте, далеко в гості – за море
В гарну країну, може, найдемо
Долю…
Як іва, що гілля клонить,
Мовчки схилилась жалісна мати,
Взяла на руки кволу дитину,
Другій подала клуночок шмаття
І з лютим болем пішла…
Ішли-ішли, пси скавуліли,
Жінки ридали, рвали волос,
Скигліли діти, старці мліли,
Газди заперли в грудях голос,
А в оці сяли люті муки,
Пекучий біль і пропасть горя.
Стали прощатись. Господи правий!
Хто змірить глибінь смутку-розпуки
Хлопського серця? Ворог лукавий?
Наймит-сіпака? Чи ті, що ронять
Облудні сльози над їх труною?
Ой доведеться важко платити
За кожну слезу з хлопської вії!
Навчишся, кате, колись цінити
Кров-піт страдальців – пожди!
Пішли.
І де загириш, люта доле,
Нещасний люд? Чи відьма горя
Піде за ним іще й за море
З ярмом рабства? Гірка недоле,
Остань вже тут! Тебе пригорне
У нас вельможний пан неситий
І п’явка-жид. А там – хто знає…
А може, там незле гуляє
Шляхетський кнут?.
Ішли бліді, сумні, як змори,
А вслід за ними вило горе
І сяв злощасний блиск багнетів.
Схожі твори:
- Карманський Петро Сильвестрович “Пекельний жар, жажда в’ялить…” Пекельний жар, жажда в’ялить Кругом піщане море… Диви: оаза! Там біжить Нещасний путник – боресь! Послідних сил ще не добув. Русло ріки розкрилось… Біжить щосил, пристав, глянув – Марою все розплилось. І я з бідою свій тягнув Тяжкий леміш по ниві. Про людську долю я забув, Не знав, що дні...
- Карманський Петро Сильвестрович Прощання Гайда на коні! Час рушати. Вже півень кличе, вже зоріє, На сході млаво зоря тліє. Гайда на коні! Час прощатись. Гайда! Гайда! Не слід зітхати… Весело ж, гай! – ні, нишком, тихо! Вона ще спить і мріє – тихо! Гайда, на коні! Час рушати. Здорова будь! Пора розстатись… Прощай, мій...
- Карманський Петро Сильвестрович Надгробні стихирі Evasi effugi. Spes et Fortuna valete, Nil mihi vobiscum est, ludificate alios. (Саркофаг Л. Антонія в латер. музеї в Римі). Наспів Прощай, безодне сліз і мук! Обрій стемнів і маяк згас, Довкола тьма, а тайний звук Манить мене в лиман – до вас, Блаженні тіні! Добраніч всім! Мені пора Спочить...
- Карманський Петро Сильвестрович З тюрми Бряжчать кайдани, крики варти, Прокльони в’язнів – море муки. А мимохіть на білі карти Падуть важкі слова розпуки. Запала ніч. Втишились в’язні, Заснуло все камінним сном. Лиш я сиджу в холодній казні, Сиджу з розпаленим чолом. “І що то буде? Що то буде?” – Ридає по кутках печаль. Лавиною паде...
- Карманський Петро Сильвестрович Двигну тебе на крилах туги I Як самота на душу склонить крила І в серці защемить невиплаканий жаль, Прийди тоді, прийди до мене, мила, Розкрий мені цілу твою печаль. Прийди, вложи чоло в мої долоні, Як стужена забута сирота, І лебеди, як вітер на вигоні, Що заколисує до сну жита. Прийди, я з вій твоїх...
- Карманський Петро Сильвестрович Просвічення Сідартха Присвячую пам’яті Мого невід жалуваного друга, Професора В. Лесевича. Коли віл запрягнений до теліги І теліга не рушає з місця, Підганяють вола, не телігу… Індійська авадана Затісно стало Сідартсі жити В розкішних салях його терему, І звуки арфи, і хміль гарему – Усе вже стало його томити. А юну душу...
- Карманський Петро Сильвестрович “Навіщо сі думи…” Навіщо сі думи? Навіщо сі жалі? Пощо розсівати Полин і кукіль? Весь світ поринає В потопі печалі – Чого ще співати Про горе і біль? Ой рад би я звуків Гучних розпустити Цілий бистроногий Нестримний табун, Ой, рад би я грати І світ звеселити, Та в мене не много, Не...
- Карманський Петро Сильвестрович “Забудь мене…” Забудь мене, дивись байдуже, Як я поволі з туги в’яну, І не питай мене, чи дуже Ятряться в серці давні рани. Хіба ти винна, що недоля Між нас поклала яр розлуки? Кого розлучить люта доля, То як йому бажати злуки? Забудь, не плач, що ти не в силі Отерти сліз...
- Карманський Петро Сильвестрович Пішов би я I Пішов би я у храм спокою, В якусь оазу мрій, задуми І, оповитий самотою, Снував би з серця вольні думи. Пішов би я у храм спокою. В якім миртовім тихім гаю Спочив би під крилом зефіру І до журчання водограю Достроював би власну ліру, – В якім миртовім тихім...
- Письменники-емігранти Патріотизм. У тлумачному словнику української мови подано таке визначення цього поняття: “любов до своєї батьківщини, відданість своєму народові, готовність для них жертви і подвиги”. Прикладом безмежної відданості Україні, її народові стала творчість українських письменників-емігрантів. Так сталося, що люди творчого злету, безкомпромісної та гордої натури в умовах адміністративно-бюрократичної системи відчували залізні...
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті Валках на Харківщині в родині майстра-колісника. Дитинство письменника, про яке він зворушливо написав у книзі...
- Роман А. Н. Толстого “Емігранти” Олексій Миколайович Толстой прожив в еміграції ледве біль трьох років. Свої враження про цей час він описав у романі “Емігранти”. Він написаний на фактичному матеріалі, тому, крім декількох жіночих фігур і Налимова, інші герої – історичні реальні люди, але всі вони лише тло, на якому розгортається Історія безпрецедентної по того...
- Улас Самчук – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Улас Самчук (1905-1987) Улас Олексійович Самчук (справжнє прізвище – Данильчук) народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині. Батьки – Олексій (1869-1936) та Анастасія (1877-1933) – були заможними селянами. Із п’ятьох дітей вижив лише він. У. Самчук закінчив спочатку сільську школу в селі Тилявці, потім Дерманську...
- Василь Барка – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Василь Барка (1908-2003) Василь Костянтинович Барка (справжнє прізвище – Очерет) народився у селі Соло-ниця біля міста Лубни на Полтавщині 16 липня 1908 року. Батько після поранення на фронті Першої світової війни змушений був продати ділянку землі й переїхати до Лубен. Василь почав вчитися в духовному училищі (“бурсі”), котре...
- Іван Багряний – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ Іван Багряний (1906-1963) Іван Павлович Лозов’ягін (справжнє прізвище письменника, що походить від зрусифікованого – Лозов’яга) народився 2 жовтня (за старим стилем 19 вересня) 1906 року в місті Охтирка в родині робітника-муляра. Початкову освіту він здобув у рідному місті, 1922 року закінчив Краснопільську художньо-керамічну школу. З 1922 по 1926...
- ПЕТРО ОСАДЧУК Якби йому, якось зізнався Петро Осадчук, запропонували одним реченням виразити сенс свого життя, мету і спрямованість багатьох його римованих і неримованих писань, він сказав би: “Вище України тільки небо, але й небо над Україною – Україна!” Він переконаний, що поет тільки тоді поет, коли почувається кровинкою свого народу, його вразливим...
- Вінграновський Микола Степанович Козак Петро Мамарига Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав шаблею...
- ПЕТРО РЕБРО (нар. 1932) Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запорізької області в родині колгоспника. Закінчив Запорізький педінститут (1953). Вчителював. Працював у редакціях обласних газет “Червоне Запоріжжя”, “Запорізька правда”, в обласному книжково-газетному видавництві. З 1967 року – відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України. Нагороджений...
- Щирі друзі Петро Конашевнч та Марко Жмайло (за уривком “В Острозькій школі’ А. Чайковського) В українській літературі є багато творів про щиру та вірну дружбу, особливо серед дітей. Це й повісті “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір” М. Стельмаха, і оповідання “Лісничиха” В. Донченка. Про щиру дружбу двох друзів розповідається і в уривку “В Острозькій школі” з роману А. Чайковського. Головні герої цього твору – Петро...
- Петро Павлович Ребро Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці, Куйбишевського району, Запорізької області, в родині колгоспника. Закінчив Запорізький педінститут (1953). Вчителював. Працював у редакціях обласних газет “Червоне Запоріжжя”, “Запорізька правда”, в обласному книжково-газетному видавництві. З 1967 року – відповідальний секретар Запорізької організації Спілки письменників України. Нагороджений орденом Трудового...