Стали тугодумовци човен шити. Літо наближається, рибу ловити треба. Майструють на сараї. Ось і готовий човен. Давай випробовувати, скільки людей вона витримає. Сіли десять людей - витримує, двадцять - витримала. Дев'яносто - теж витримала. Дев'яносто дев'ять людей забралося у човен - усіх витримала! Прийшов ще один мужик, сотий. А на сараї балки були гнилі, переломилися, вони всі й полетіли вниз. Говорять:
- Цей човен може витримати тільки дев'яносто дев'ять людей, не більше! Спустили вони навесні човен на воду. Усі мужики й стрибнули у неї разом. Човен сьорбнув води одним бортом, іншим - і пішла до дна. А плавати ніхто не вмів, усі й втопили, бідолахи.
Тугодумовські мужики народ працьовитий, виконавчий. Так ось лихо, не завжди вони знали, чим зайнятися. Ось і ходили у сусіднє село пізнавати, що тамтешні селяни роблять. Подивляться й самі за ту ж роботу ухвалюються й вуж роблять усе по совісті.
Ось якось у середині зими пішов хлопець із Тугодумова у сусіднє село. Іде по озеру й бачить, як мужик золу на лід сипле, щоб лід швидше станув, мережу прагне ставити.
Запитав хлопець мужика, що він робить. А мужик розв'язав подшутить над ним і говорить:
- Ти що, не бачиш, овес сію, швидше проросте, а навесні врожай зберу!
Побіг хлопець до себе у Тугодумово, розповів, що бачив. Усе обрадувалися - урожай раніше зберуть. Та посіяли весь овес у сніг. Навесні ні насінь, ні врожаю!