Жила колись бабуся. Та було у неї всього добра один лапоток. Пішла бабуся по світлі. Ішла, ішла, бачить - будинок. Зайшла вона у хату й говорить:
- Чи не можна у вас переночувати?
- Можна, - сказали хазяї.
- Є у мене лапоток, куди б його покласти?
- Поклади з постолами, під крамницю.
- Не прагну з постолами, - сказала бабуся, - ще поплутаю. Покладу з курми. Та кинула лапоток до курей.
Ранком стала збиратися у шлях, говорить:
- Була у мене курочка... Господарка здивувалася:
- Не курочка адже у тебе була, а лапоток! Бабуся сперечатися:
- Курочка була, курочка!
Та побрала курочку. Пішла далі.
Ішла, ішла, дивиться - коштує будинок у дороги.
- чи Пустите переночувати? Пустили її.
- Є у мене курочка, де б її прибудувати?
- Посади до курей.
- Не посаджу до курей - можна переплутати. Посаджу її до телят. Та пустила курочку до телят.
Ранком стала збиратися, запитує:
- Де ж мий теленічок? А господарка у відповідь:
- Не теленічок, а курочка!
- Теленічок був, теленічок, - сперечається бабуся. Та побрала теленічка. Ішла, ішла - будинок на шляху.
- Пустите на ніч.
- Залишайся.
- Є у мене теленічок. Куди б його поставити?
- Постав з телятами.
- З телятами переплутається. Поставлю з коровами. Поставила теленічка з коровами.
Ранком стала збиратися:
- Де ж моя коровушка?
- Не корова у тебе була, а теленічок, - сказала господарка.
- Який теленічок? Не теленічок, а корова.
Та побрала корову. Знову йде, іде, бачить - будинок. Просить:
- Пустите переночувати.
- Ночуй.
- Є у мене корова. Де б її поставити?
- Став з коровами.
- Ні, краще з кіньми, а то ще переплутається. Та поставила у стайню. Ранком прокинулася й запитує:
- Де ж мій кінь? А хазяїн говорить:
- Не кінь адже був, а корови. Бабуся своє:
- Кінь був, кінь!
Та побрав кінь. Та ще сказала:
- Десь збруя була...
Та збрую забрала. Запріг кінь, поїхала. Назустріч мишка:
- Підвези мене, тетенька!
- Сідай.
Поїхали вдвох. Їдуть, їдуть, назустріч заєць:
- Тетенька, підвези!
- Сідай.
- Поїхали втрьох. Їдуть, їдуть, назустріч лисиця.
- Підвези, тетенька!
- Сідай.
Поїхали вчотирьох. Їдуть, їдуть, назустріч вовк:
- Не чи підвезеш, тетенька?
- Підвезла б, так уже боляче багато вас набралося. Ну так добре, сідай. Поїхали впятером. Їдуть, їдуть, назустріч ведмідь.
- Підвези мене, тетенька!
- Кінь ледь і нас тягне. Мишка говорить:
- Побери ведмедя, а я злізу.
- Що користі: ти легка, а ведмідь важкий, - відповідає бабуся. Ведмідь усе просить:
- Побери мене. Я однієї ногою буду відштовхуватися. Побрала бабуся ведмедя.
Їхали, їхали-голобля зламалася. Послала бабуся за голоблею зайця.
Приніс він тоненьку лозинку - не годиться.
Пішла лисиця. Принесла тонку гілочку - не годиться.
Пішов вовк. Приніс довге-довжелезне деревцо - теж не підходить.
- Іди-но тепер ти, ведмідь.
Ведмідь приніс товсту сучкувату колоду - і воно не годиться.
- Прийде самої йти, - сказала бабуся.- А ви вартуйте коня.
Поки бабуся шукала голоблю, звірі кінь з'їли, одну шкіру залишили. Натягнули шкіру на жердині. Прийшла бабуся, перемінила голоблю, запріг кінь. Стала підганяти - кінь не йде. Ударила по коневі - кінь і звалився.
- Пропав мій лапоток, нічого у мене не залишилося, - сказала бабуся й заплакала.