Карандишев персонаж драми А. Н. Островського “Безприданниця”
Амбіція – ключове слово до пояснення особистості К. Амбіційність бідної людини – художнє відкриття Ф. М. Достоєвського (Макар Девушкин в “Бідних людях”, Парадоксаліст в “Записках з підпілля”, Миршавців в “Дядюшкином сні”, Смішна людина в “Сні смішної людини”). На відміну від Достоєвського, що розкриває “самосвідомість бідної людини” (М. М. Бахтин), Островський показує в п’єсі щиросердечне життя К. і те, як вона спотворюється, виявившись у владі амбіцій. Три роки принизливого очікування, глузувань, уколовши самолюбства,
“Наткнувся” К. на Паратова й виявився з “нелюдською жорстокістю” осміяний і принижений ім. Обід, задуманий К. як демонстрація свого торжества, скінчився тим, що гості його підпоїли й виїхали до циганів, увезя із собою Ларису.
Зайва “літературність” цих слів підказує, що К. вирішує зіграти роль “фатального” героя, що колись грав у будинку Огудалових: “дикі погляди” кидав, “розпачливим” прикидався. “Раз застрелитися хотів, так не вийшло нічого, тільки насмішив всіх”.
Пістолет, схоплений зі стола; пихатість і пишномовність реплік, звернених до Лариси (“ПРО, не покайтеся!”, “Ви повинні бути моєї”); “наполеонівський” жест (“Кладе руку за борт сюртука”) – все це не що інше, як сміховинне наслідування “печоринским” страстям, що найбільше нагадують про Грушницком. Тільки побачивши вмираючу від його пострілу Ларису, К. розуміє, що він наробив. На догоду марнославству, дешевій позі, тішачи своє самолюбство, він погубив своє щастя