Камінний хрест як художній символ українського селянина-бідняка (за новелою Стефаника Камінний хрест
Розпочати свій твір я хочу спогадами про зустріч Василя Стефаника і Гната Хоткевича. Якось письменник-новеліст запитав письменника-романіста:
Як ви можете так багато і легко писати? Хоткевич відповів: “Бачите, така несправедливість на цьому світі. Вам досить написати кілька сторінок, щоб сказати, що ви маєте талант, а мені треба – цілу книжку”. В цих словах – висока оцінка і глибока характеристика неперевершеного майстра психологічної новели В. Стефаника. Життя письменника було нелегким, та він прожив його чесно. Взявши до рук
Кожен твір письменника – трагедія його душі, вистраждана в слові. “Я писав тому,- згадував новеліст,- щоби струни нашого селянства так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена”. Василь Стефаник, сам хлібороб, вболівав за українських трударів, злиденне життя яких гнало їх у масову еміграцію до Америки. Проводи на чужину (а від’їхало в ті роки багато родичів письменника) нагадували похорони з масовими голосіннями і залишали назавжди в серці
За змістом це досить просторий твір. У ньому розповідається про Івана Дідуха, про його прощання з селянами перед від’їздом до Америки. Івана Дідуха новеліст з життя переніс на сторінки своєї новели, не змінивши прізвища та імені. Письменник знав його особисто, залишив спогади про нього. “І. Дідух,- згадує В. Стефаник,- не хотів покидати свого кам’янистого грунту, та діти, невістки і доньки, не давали йому життя… І він погодився на від’їзд”. У своїх листах з Америки Дідух писав, що те життя йому немиле. Ностальгія зарані звела його в могилу.
В новелі письменник нічого не говорить про життя емігранта, бо в нього інша мета: показати ті соціальні процеси які змусили селянина покинути рідну землю. Скільки пам’ятають односельці, Дідух після звільнення з армії, працював на кам’янистому горбі, що залишився йому в спадщину. Робота виснажувала селянина, забирала останні сили. Щороку ранньою весною він впрягався поряд з конем, возив гній, обробляв землю, засівав поле. А восени збирав урожай. Тяжка праця зігнула його, і селяни дали прізвисько Іванові “поламаний”.
Новела має своєрідну композицію. Перший розділ – експозиція, наступні шість – спогади Дідуха про своє життя. Спогади – у формі монологу, а монолог, як ми знаємо, допомагає зрозуміти внутрішній стан людини. Невигадану правду про селянина-раба новеліст підсилює різними подробицями: руки в нього жилаві, натруджені; коли він впрягається поряд з конем, на його обличчі виступають сині жили; все його тіло напружене і особливо, коли він мішками виносить гній на землю.
Якщо уважно читати монологи-сповіді, можна прийти до висновку, що всі вони обертаються навколо горба, на якому селянин-хлібороб ставить камінного хреста і вибиває на ньому своє та дружинине ім’я. Іван зрісся з горбом, на ньому пройшло його життя. Він навіть готовий везти його за океан. Горе від розлуки з горбом таке велике, що всі попередні злигодні здаються йому щасливим минулим, сонячною думкою. Драматизм переживань посилюється деталями, від яких холоне серце: тужливий спів, танок з дружиною, камінний хрест. Прощаючись з односельцями, Дідух просить їх не забувати горба і камінного хреста на ньому, а на свята пропити їх.
Що собою символізує камінний хрест? Думаю, що в основі цього образу – страдницька доля селянина, який все життя працював на землі, а вона так його і не нагодувала. Новела вражає реальністю картин. На думку О. Кобилянської, між словами цієї новели “тиснулись великі сльози, мов перли”. Сльози від того, що людина вимушена була кидати те, чого в житті не вибирають, заживо ховаючи себе на рідній землі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)