Йосип Бродський (1940-1996)
“Жоден кримінальний кодекс не передбачає покарань за злочини проти літератури. І серед них найбільш тяжкими є не переслідування авторів, не цензурні обмеження, не спалення заборонених книг. Натомість існує зневага до книг – їх нечитання. За такий злочин людина розплачується усім своїм життям: якщо ж на нього йде нація – вона платить за це своєю історією…” Ці вистраждані слова з Нобелівської лекції Й. Бродського звучать особливо актуально, коли розумієш, скільки талановитих творів були приречені на не-читання. Йосиф Бродский народився
Йосиф Бродський писати вірші почав рано і майже зразу, у 16 років, здобув популярність серед поетичної молоді. Наприкінці 50- на початку 60-х років його відомість мала дещо скандальний відтінок: юнак порушував усталені принципи дозволеного, критикував суспільні порядки тощо. Це не тільки позбавило його можливості друкувати в періодиці свої вірші, а й привернуло увагу органів ідеологічного нагляду. Друзі намагалися допомогти йому, шукали замовлення на переклади західноєвропейської поезії. Але його переклади тільки оздоблювали цензорів. У 1962 році в житті Йосифа Бродського відбулася знаменна подія – він познайомився з А. А. Ахматовою, яка згодом відіграла важливу роль у його творчому формуванні. Пізніше Бродський розповідав про “ахматівський гурток”: “Нас було четверо: Рейн, Наймай, Бобишев і я. Анна Андріївна називала нас – “чарівний хор”. У лютому 1964 року поета за його політичні переконання та “дармоїдство” було заарештовано, а в березні винесено вирок: п’ять років адміністративного заслання із залученням до примусової праці до села Норинського Коношського район Архангельської області. Під “дармоїдством” малася на увазі літературна робота. Згодом цю місцевість, що оточена болотистими лісами, де жили щирі та працьовиті селяни, він із теплотою згадає у віршах “Осінь у Норинському”, “Ти забула село, загублене в болотах…”, “У селі Бог живе…”
Завдяки заступництву А. А. Ахматової, С. Я. Маршака, Д. Д. ПІо-стаковича Бродського звільнили достроково. Поет повернувся до Петербурга і спробував активно включитися в літературне життя, однак умови для творчості були відверто несприятливими. У 1972 році, після того як відбувся цілий ряд судів над письменниками і дисидентами, арештів, його висилають з країни. Перед відльотом він написав листа тодішньому голові уряду Леонідові Брежнєву: “Залишаючи Росію не через те, що сам того забажав, про що Вам, можливо, відомо, я зважуюся звернутися до Вас із проханням, право на яке дає мені цілковите усвідомлення того, що все зроблене мною протягом 15 років роботи, служить і ще служитиме лише в ім’я російської культури. Я хочу просити Вас дати можливість зберегти моє існування, мою присутність у літературному процесі. Хоча б як перекладача – у тій якості, у якій я дотепер виступав… Я належу російській культурі, усвідомлюю себе її складовою частинкою, і ніяка зміна місця проживання на кінцевий результат вплинути не зможе. Мова наша давніша і могутніша за державу”. У 1975 роцу поетові залишалося прожити цілих 20 років, але в одному 8 віршів – “Крик яструба восени” – він із звичайною для нього в той час гіркотою пояснив трагічність свого життєвого шляху. Міцний птах у своїй гордій величності і бажанні охопити поглядом величезний простір летить так високо, що вже не в змозі повернутися у придатні для життя шари атмосфери…
У США, де оселився поет, він друкує свої твори російською, англійською мовами, викладає літературу в коледжах та університеті. Було надруковано ряд поетичних збірок: “Вірші й поеми”, “Зупинка в пустелі”, “Кінець прекрасної епохи”, “Частина мови”, “Римські елегії”, “Нові станси до Августи”, “Уранія”. Митець виступив автором цілого ряду есе, нарисів, літературно-критичних статей. У 1987 році Шведська Королівська Академія удостоїла Й. Бродського Нобелівської премії за досягнення в літературі, він став п’ятим і серед російських письменників наймолодшим Нобелівським лауреатом. Через чотири роки Й. Бродський став другим після А. Ахматової російським поетом, який отримав мантію доктора в Оксфорді.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)