“…Йому було байдуже, чи він українець, чи полян” (характеристика образу Єремії Вишневецького) І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 70-90 PP. XIX СТ.
І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
“…Йому було байдуже, чи він українець, чи полян” (характеристика образу Єремії Вишневецького)
“Князь Єремія Вишневецький” – це історико-біографічна повість про нащадка давнього українського роду Вишневецьких. Єремія Вишневецький походив з литовсько-руського князівського роду. Він був надзвичайно багатою людиною, йому на Лівобережжі належало 56 міст і містечок з центром у м. Лубни.
1631 р. Єремія перейшов з православ’я в католицизм, поширенню якого сприяв у
У своїй повісті “Князь Єремія Вишневецький” І. Нечуй-Левицький не тільки розповідає про трагічну як для Єремії, так і для України долю нащадка славного давнього роду, а й дошукується причин ментального переродження, духовної зради того, хто міг би стати гордістю України, а став її катом.
Деградація особистості Єремії відбилася на його характері. Перед нами постає людина жорстока, самовпевнена, егоїстична, пихата,
Князь дуже жорстокий. Коли читаєш сцени розправи Єремії з повстанцями, просто мороз поза шкірою йде. Вішати, саджати на палі, повиколювати очі, полити киплячою смолою – так могла чинити не просто жорстока людина, а справжній садист. Та ще слід додати, що князь не жалів ні дітей, ні жінок, ні старих. Він добивався покори справді вогнем і мечем.
За що ж так ненавидів свій народ нащадок славного роду? Причина проста. Єремія прагне влади, він хотів би бути гетьманом, як його дід Байда Вишневецький, але гонор не дозволяє спілкуватися з бідняками. Князь навіть уявити не хоче, що долю гетьманської булави може вирішити “якийсь Крутихвіст” чи “якийсь Задериморда”. Безмірне багатство роздмухало у Вишневецькому пиху, честолюбство та егоїзм. Десь у глибині душі Єремія розуміє, що такого, як він, козаки вряд чи оберуть гетьманом. Звідси його ненависть і до козаків, і до їхніх демократичних порядків, за якими треба ще заслужити право бути обраним гетьманом. Тому Єремія шукає інших шляхів задоволення власного его. Він мріє своїм багатством, силою і славою засліпити польських магнатів, тому стає католиком. Хоча “…йому було байдуже, чи він українець, чи поляк: віра була задляйого одна формальність, без котрої йому не можна було досягти до визначеної для себе високої мети”.
Але князь – людина цілеспрямована і практична. І якщо вже поставить щось собі за мету, то йде до неї наполегливо й рішуче, розрахувавши наперед до найменших подробиць, що і як робити.
Найяскравіше це проявляється в бажанні князя одружитися. В його душі немає любові до Гризельди, майбутньої дружини, є тільки розрахунок. Він одружується, бо вона належить до однієї з найбагатших і найродовитіших родин Польщі, крім того, у неї, як і в нього, дуже розвинуте почуття власної гідності (чи гордині?), тримається вона, як королева. Але щоб домогтися руки Гризельди, Єремії необхідно було відвернути від неї залицяльника – Домініка Заславського, нащадка князів Острозьких, і князеві це вдається.
Єремія, будучи надзвичайно багатим і маючи власне добре озброєне і навчене військо, мріяв тільки про одне: перевершити достатком і силою всіх польських панів, у тому числі й самого короля. Він зневажав магнатів за любов до гучних бенкетів і п’янства. Коли ж сам влаштовував гулянку чи полювання, то тільки з метою підкреслити власну велич.
Але автор залишається справедливим до свого персонажа. Він зауважує, що Єремія мав і позитивні риси характеру. Князь – талановитий полководець, який організував добре вишколене військо. Єремія також – бережливий господар. Він веде майже аскетичний спосіб життя і весь свій час проводить не на балах, а в походах, він дбає про своїх воїнів, турбується про свою сім’ю.
І. Нечуй-Левицький, мабуть, був одним із перших письменників, що звернувся до висвітлення у повісті таких проблем, як конформізм та манкуртство національної еліти, яка, забувши своє коріння, зраджувала інтереси батьківщини, жорстоко експлуатувала кріпаків. Тому письменник постійно тримає в полі зору головну ідею, наголошує на тому, що стати перевертнем, відректися від рідної мови та віри та ще й бути катом свого народу – то найбільше зло, за яке слід чекати тяжкого покарання.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)