Ієрогліфи: від змісту до звуку

Батьківщина листа – Древній Схід. Найбільш древньої вважається писемність шумерів (народу, що жив у Межиріччя в Передній Азії). Шумерський лист виникло більше 5 тис. років тому. Серед найдавніших оригінальних писемностей були системи листа в Эламе (держава в Передній Азії), у Єгипті, долині Інду, у Китаю, Малій Азії в хетів, а також на Криті. У Центральній Америці в індіанців майя в I тисячоріччі н. е. з’явилася сама молода із древніх писемностей. Із всіх цих систем листа до наших днів збереглася тільки китайська

Існує гіпотеза, що із шумерського

листа відбуваються всі інші писемності (крім листа майя). Шумерський лист гарне вивчено, відома його багатовікова еволюція від піктограм до словесних знаків і потім до словесно складового. Однак не підтвердити, не спростувати цю гіпотезу вченим не вдається: занадто мало відомо про настільки далеку історію. Найбільш ранні зразки шумерської писемності – це бирки (звичайно із глини) з печаткою й позначкою про кількість, які прив’язували до предметів або тварин. Потім з’явилися більше складні облікові таблиці. Видатним досягненням шумерів було те, що кількість вони позначали окремим знаком. Наприклад, п’яти коровам відповідали п’ять кружечків і малюнок корови, а не п’ять малюнків корови, як у різні предписьменностях.

Поступово система ускладнювалася. З’явилися стандартні знаки – ієрогліфи, за допомогою яких легше всього було зображувати конкретні речі: сонце, корову, птаха й т. д. Знаки-малюнки стали використати й для близьких за змістом слів: наприклад, знак сонця став означати ‘яскравий’, ‘світло’, ‘день’. Для деяких понять використалися комбінації знаків. Так, слово рабиня позначали двома малюнками – жінки й гори, – оскільки рабинь у Шумер привозили звичайно з гір. Поступово значки усе менш походили на малюнки. У шумерів з’явилися стандартні умовні знаки, що складалися із клинчастих рисок, що дуже віддалено нагадували колишні малюнки. Можливо, зовнішній вигляд шумерського листа пов’язаний з тим, що знаки видряпували на мокрій глині. За формою клинчастих рисок шумерський лист і його спадкоємці в Межиріччя називаються клинописом. Сутужніше всього було зображувати абстрактні поняття, власні імена, а також різні службові слова й морфеми. У цьому допомагав ребусний принцип. Наприклад, у шумерському листі знак стріли використали не тільки для слова стріла, але й для слова життя, що звучало також – [ti]. Постійно застосовуючи ребусний принцип, шумери закріпили за деякими знаками вже не конкретне значення, а звукове читання

У результаті виникли складові знаки, які могли позначати деяку коротку послідовність звуків, найчастіше склад (звідси й назва). Таким чином, саме в Шумері вперше сформувався зв’язок між звучним мовленням і написаними знаками, без якого неможлива теперішня писемність. Використання знаків для позначення звукової оболонки слів називається фонетизацией. Вона характерна для всіх словесно-складових писемностей. У них з’являються знаки трьох типів: словесні, складові й допоміжні – детерминативи.

Складові знаки використалися як самостійно, так і для супроводу словесних знаків, щоб уточнити їхня вимова. Знаки – детерминативи позначали загальні поняття й завжди приєднувалися до інших знаків, пояснюючи їхній зміст. Із власним ім’ям Ашшур зв’язувалися детерминативи місто, країна або божество, щоб було зрозуміло, про якому саме Ашшуре Мова йде – богу, місті або країні. У словесно-складових системах писемності дуже багато різних знаків. Це досить незручно: адже всі їх треба запам’ятати, крім того, не для кожної мови така система підходить. У китайській мові слова не змінюються по відмінках, числах, часах і інших граматичних категоріях

Тому ієрогліф (тобто словесний знак) завжди читається однозначно. Наприклад, у російській мові (якби ми користувалися подібною писемністю) до знака СТІЛ щораз довелося б приписувати фонетичні знаки для закінчень: СТІЛ – а, Стол-ом і т. д. Тому китайська писемність, потрапивши у свій час у Корею і Японію, прижилася там не дуже добре: у корейській і японській мовах розвинена система словозміни. Однак у словесних знаків є й певні переваги. Зрозуміти такий текст можна й не знаючи його вимови. У Китаю, люди мовці на різних діалектах, не розуміють один одного, настільки по-різному вони вимовляють слова. А от написаний текст зрозумілий усім. Якщо ж переписати його буквами відповідно до вимови, то він перетвориться в безліч різних текстів (для кожного діалекту свій). Саме ієрогліфічна писемність зберігає китайську мову як єдине ціле

По книзі М. В. Панова “Цікава орфографія” (авторська стилістика збережена).

Усі знають слово співак. А в Маяковського неологізм – співун. Уявимо собі, що в нас ієрогліфічна писемність… для слова співак є ієрогліф (може бути, знак “співати”, а перед ним – визначник, детерминатив; він указує, що мова йде про людину). Але нам потрібно передати не загальновідоме слово співак, а новим, створеним поетом: співун. Як бути? Ієрогліфа для слова співун немає. Почекати, поки воно ввійде в мову, стане звичайним, і тоді для нього “приготують” ієрогліф? А воно ніколи не ввійде в мову, тобто не стане загальновживаним. Не для того воно придумано Маяковським. Воно – назавжди нове слово, тобто назавжди дивне, незвичайне, святкове, а не буденне. Не чекати, поки з’явиться для цього неологізму ієрогліф, а самим його придумати? Ми^-те придумаємо, так ніхто його знати не буде. Не бігати ж по всім знайом і незнайомим, роз’ясняючи: “От – бачите? Цей ієрогліф позначає ‘співун'”…

Один з героїв И. С. Тургенєва говорив принсипи замість принципи. В А. Н. Островського лакеї вимовляє сумлеваюсь. Герой сучасного фейлетону, невіглас із домаганням на освіченість, уживає слово аксепт замість аспект. Все це потрібно письменникам для характеристики героїв. Як це передати на листі, буквами легко, а ієрогліфами – важко або не можна. Виходить, за допомогою букв за допомогою букв ми можемо передати все багатство мови: і незвичайні слова, і стилістичні особливості вимови, і всякі язикові нововведення – на це ієрогліфів не напасешься. А буква легко бере самі несподівані, нетрадиційні, незвичайні слова. На основі складових знаків древніх словесно-складових писемностей виникли чисто складові системи листа. Серед найбільш відомих складових писемностей клинописна (древнеперсидская, аккадская й інші спадкоємці шумерського листа), западносемитские (спадкоємці давньоєгипетської иероглифики) і дві японські складові системи (спадкоємиці китайського листа). До особливого типу ставляться западносемитские писемності (фінікійська, арамейська, давньоєврейська, арабська й ін.). Звичайно в складовому листі знаки позначають не один звук, а трохи – як правило, склади, тобто сполучення голосного й одного або декількох приголосних

У западносемитских писемностях були тільки знаки для приголосних звуків, які в тексті могли позначати або окремий приголосний звук, або сполучення цього приголосного з будь-яким голосним. Такий тип листа називають консонантним (від лат. consonans (consonantis) – “приголосний звук”). Западносемитскому листу, а саме фінікійському, призначено було зіграти в історії людства величезну роль. Адже саме з нього відбулася більшість сучасних писемностей, наприклад грецький лист, що дало сучасному миру латиницю й кирилицю

А з латинського листа у свою чергу відбулися англійське, французьке, німецьке, іспанське, італійське, польське, чеське й т. д., з кириличного – російський, болгарський, сербський, монгольський лист і багато писемностей мов колишнього Радянського Союзу. До западносемитскому листа сходить і арамейський лист, а через нього – сучасні арабське і єврейське. Від арамейського листа відбуваються й численні індійські писемності (кхароштхи, деванагарі й ін.), а також вірменський і грузинський лист. Таким чином, з розповсюджених у сучасному світі писемностей тільки китайська, японським і корейська не пов’язані з фінікійським листом