Руні, письмена древніх германців

Руні, письмена древніх германців, використалися довгий час – з II – III вв. до Пізнього Середньовіччя, коли їх витиснуло латинський лист, що поширився в Європі. Слово руна (runa) у перекладі з мови готовий означає “таємниця”. Рунічні написи – на зброї, каменях, дереві – знаходять у різних кінцях Європи: у Німеччині, Шотландії, Скандинавії, Данії, Франції

Незвичайна форма рунічних знаків: їхні загострені обриси мало схожі на букви відомих алфавітів. Однак це теж алфавіт, вірніше група алфавітів: старші руні, молодші руні, англосаксонські

руні. Їхня форма пояснюється тим, що спочатку руні вирізали на дереві й вертикальних лініях легко лягали уздовж волокон. Незвичайний і порядок проходження букв в алфавіті: f, u, th, a, r, k; а сам алфавіт називається футарк – по першим шести буквах. Накреслення й порядок проходження букв в алфавіті вказують на його особливе походження, не пов’язане із грецьким або латинським листом. В IV в. готський єпископ Ульфила винайшов для готської мови алфавіт на грецькій основі й перевів на нього Біблію. Однак германські народи ще багато століть використали руні як тайнопис. У наш час намагалися відродити руні; фашистські

ідеологи оголосили їхнім германським винаходом, що свідчить про перевагу германської раси над іншими. Однак у цей час учені схильні вважати, що для руней був використаний один з варіантів этрусского листа, що перейняли германські племена, що жили в Альпах. інтерес, Що Відродився, до руней знайшов відгук у сучасній літературі. Так, англійський письменник Джон Рональд Рейел Толкиен, автор казкової трилогії “Владар кілець”, для миру Средиземья винайшов мови й писемності – руні ельфів і гномів

Руні гномів дуже нагадують германські руні. Довгий час зберігався й інший таємничий лист, що використався на території Англії в століття нової ери, – огамическое. Як знаки служили горизонтальні й похилі риски різної довжини і їхньої комбінації. Напису на древнеирландском і пиктском мовах висічені цим листом. Пикти – не індоєвропейський народ, що населяв Шотландію й прилеглі Британські острови до кельтів. Хоча пиктские напису й піддаються читанню, але дослідники до кінця їх не дешифрували. Несподівана подібність із германськими рунями вчені виявили в пам’ятників орхоно-енисейской писемності VIII в. Вони були відкриті в 1889 р. російським мандрівником Н. М. Ядринцевим у долині ріки Орхон південніше озера Байкал (на території сучасної Монголії). Напису на надгробних пам’ятниках були виконані невідомим рунічним листом і китайськими ієрогліфами

Схожі написи знайшли також у долині Єнісею в Сибіру. Дослідники мали скорочений китайський варіант тексту – квазибилингву, що дозволило їм досить швидко дешифрувати орхоно – енисейские напису. Як виявилося вони приховували древнетюркский мову. До рішення орхонской завдання дуже близько підійшов російський лінгвіст Василь Васильович Радлов (1837-1918), однак його випередив датський дослідник Вільгельм Людвіг Томсен (1842-1927). Радлов зумів здійснити перший повний переклад текстів на основі дешифрування Томсена. Древнетюркские руні не мають нічого загального за внутрішньою структурою листа з германськими рунями: це особлива система листа, що самостійно розвивалася незалежно від європейської. Зовсім дивна подібність (не тільки за формою, але й за структурою), В. Томсен виявив між древнетюркским рунічним листом VIII в. і древневенгерским рунічним листом XVI в. саме загадкове в цій історії те, що пам’ятників листа за період з VIII по XVI в. не знайдене. Це ще одна поки нерозкрита таємниця руней. Консонантний лист гарно підходить для семітських мов, де приголосні звуки відіграють особливу роль: Корінь слова складається із приголосних (звичайно трьох). голосні, що сполучаються з ними, служать для словотвору й словозміни. Це схоже на один зі способів утворення множини в германських мовах, наприклад в англійському: man – men (‘людина’ – ‘люди’), goose – geese (‘гусак’ – ‘гусаки’).

Але в англійському таких слів небагато, а в семітських мовах це єдиний і регулярний спосіб словозміни. Текст на цих мовах, записаний тільки приголосними буквами, досить зрозумілий (як якби в російській мові записували тільки основи слів, наприклад: Девочк ид у шкіл за рук з мамів). Загальний зміст очевидний, хоча не ясно, про одну дівчинку сказане або про декілька. У семітських мовах у голосних і приголосних різні граматичні завдання. Семітський лист розвивався по шляху огласовки консонантного тексту. Це означає, що в текст уводяться надрядкові й підрядкові (діакритичні) значки, що позначають голосні. Над або під відповідної приголосним (у вигляді крапок або особливих значків) відзначається його огласовка, тобто супровідний його голосний звук. Тексти, записані семітським листом, діляться на тексти з огласовкою (більше зрозумілі) і без огласовки (менш зрозумілі, але чита все-таки). Шлях до рівноправного позначення приголосних і голосних був довгим. Уже в западносемитских системах листа для позначення голосних іноді використали так звані matres lectionis (буквально “матері читання”) – знаки, що допомагають читанню. Мова йде про чотир приголосні звуки – [w], [j], [‘] і [h] (останні дв – особливі звуки семітських мов). Звуки [w], [j] були близькі до голосним [u], [i], а приголосні [‘] і [h] походили на голосний [a]. Коли фінікійським листом почали користуватися греки, позначення голосних стало обов’язковим. Спочатку використалися “матері читання”, пізніше знаки для голосних стали відрізнятися від знаків для приголосних. Так, у латинському листі споконвічно був один тільки знак “V”, що перед голосною завжди читався як приголосний [w], а між приголосними – як голосний звук [u]. Потім цей знак як би роздвоївся на “V” і “U” (тому вони схожі графічно).

У сучасному грецькому листі букви, що позначають голосні, рівноправні з буквами, що позначають приголосні (всі букви коштують у рядку разом). А в російській мові відбувся зворотний процес: буква для приголосного й виникла з букви для голосного й (довелося лише додати до неї надрядковий значок). Так з’явився звуко-буквенное лист, у якому письмовий знак позначає не слово, не морфему, а звук. Писемність більше не намагалася прямо передавати зміст, як піктографія або иероглифика, вона просто фіксувала звуковий потік, і цей шлях виявився найефективнішим. Звуко-буквенное, або алфавітне, лист стало вінцем графічної еволюції. Воно найбільш ощадливо (звуків у мові менше, ніж складів, а складів менше, ніж слів) і підходить для мов всіх типів, чого не можна сказати про інші види листа. Писемність, що складається тільки зі словесних знаків, незручна, наприклад, для мов з багатою словозміною (як позначати окремі морфеми?). Складові писемності не дуже підходять для мов з більшим скупченням приголосних. Писемність як би пішла на задній план, надавши людям повну волю вираження своїх думок, звівши перешкоди в спілкуванні й взаєморозумінні до мінімуму. У стародавності існувало подання про те, що букви – основні “стихії” (початку) миру. Відповідно до легенди, в III в. римські солдати заживо спалили іудейського книгаря разом зі святинею його життя – священним сувоєм. Під час страти учні запитали вмираючого вчителя: “Що ти бачиш?” і той відповів: “Сувій згоряє, але букви летять ладь”.

Особливо шануються букви в ісламській культурі. Мусульманські богослови й фахівці з юриспруденції століттями обговорювали питання, дозволене іл наступати на ті частини килима, де виткані букви. Один раз після битви мусульман із хрестоносцями йшов обмін полоненими. Хрестоносці були уражені, довідавшись, що мусульмани обмінювали не воєначальників, а вченого й каліграфа. Так високо цінувалося знання листа! З погляду учених-хуруфистов (від араб. “хуруф” – “буква”), кожна буква арабського алфавіту має глибоке символічне значення. Їй відповідають певні кольори, стихія, планета, знак Зодіаку, цифра. Філософи затверджували, що якщо пізнати щиру, глибинну сутність букв, то можна керувати миром. Так само вважали й прихильники містичного плину в іудаїзмі – каббали. Погляд на букву як на первинний “цеглинку” миру зустрічався й у більше близькі до нас часи. На початку XX сторіччя в Росії про це говорив поет Велимир Хлебников.

Він хотів побудувати нову мову, що повинен був об’єднати людей і “магією змістів” переробити існуючий мир. “Словотворчість учить, – писав В. Хлебников, – що вся розмаїтість слова виходить від основних звуків абетки, що заміняють насіння слова. Із цих вихідних точок будується слово, і новий сівач мов може просто наповнити долоня двадцятьма вісьма звуками абетки, зернами мови”. Для поета букви були не просто єдністю накреслення й звукового значення: кожній букві алфавіту він приписував особливий зміст. Велимир Хлебников назвав букви “воїнами абетки” і відправив їх у бій у поемі “Зангези”, опублікованої в 1922 р. От, наприклад, буква Х, значення якої – “захисна риса”:

А гаю – Ха весняних справ, Дуброви – Ха богів желанья, А брови – Ха весняних поглядів И коси – Ха опівнічних осіб.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Руні, письмена древніх германців

Categories: Нові твори

Links