ІВАН КРИП’ЯКЕВИЧ
Ім’я Івана Крип’якевича можна зустріти на багатьох підручниках з історії України. А “Історія української культури”, видана за загальною редакцією Крип’якевича, є найнеобхіднішим посібником у вивченні побуту, письменництва, образотворчого мистецтва, театру та музики українського народу з давніх часів до першої третини XX століття. Крім того, його перу належить низка праць з української геральдики, сфрагістики (наука, яка вивчає печатки), екслібрису. Він досліджував проблеми краєзнавства, освіти, розвитку педагогічної думки в
Іван Петрович Крип’якевич народився у м. Львові у сім’ї священика. У 1904-1909 рр. навчався на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки брав активну участь в боротьбі за український університет, займався культурно-освітньою діяльністю, в 1908 р. організував “Просвітній кружок”, тісно співпрацював із “Просвітою”.
Наукову діяльність Іван Петрович розпочав під керівництвом М. Грушевського і згодом став одним з найвидатніших його учнів. З 1905 р. почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка – “Записки
У 1911 р. захистив докторську дисертацію та тему “Козаччина і Баторієві вольності”, і незабаром був обраний дійсним членом НТШ. Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912-1914), згодом – у гімназіях Рогатина і Жовкви. Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні – “Письма з Просвіти”, “Молода Україна”, “Літературно-Науковий Вісник” та багатьох ін., редагував журнал “Дзвіночок” (1911-14) та “Ілюстрована Україна” (1913-1914 рр.). У 1918- 1919 рр. – приват-доцент Кам’янець-Подільського Українського Державного Університету.
Знання більш ніж семи мов дало йому можливість вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел і матеріалів закордонних бібліотек та архівів. Він був знавцем українських літописів.
У міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою. У 1921-1924 рр. – професор Львівського (таємного) Українського Університету (секретар сенату університету), в 1934-39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 р. був секретарем історичної секції, 1924 р. редагував “Записки НТШ”, з 1934 – голова історичної секції).
У 1920-1930-х рр. Іван Петрович Крип’якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921-1922 рр. працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням українських стрілецьких могил в Галичині, в 1923-1925 рр. брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства “Плай”, співпрацював з журналом “Політика” (1925-1926 рр.).
З жовтня 1939 Іван Крип’якевич – завідуючий кафедрою історії України, професор (з 1941 р.) Львівського університету.
У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Українського видавництва у Львові.
У повоєнний час зазнав переслідувань. У 1946 Крип’якевич разом з частиною львівських науковців був депортований до Києва. Деякий час обіймав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР. У травні 1948 р. Іван Петрович дістав можливість повернутися до Львова. У 1951 р. очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953-1962 рр. – був директором цього інституту. Помер і похований у Львові.
Найважливіші історичні праці Івана Крип’якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини – “Матеріали до історії української козаччини” (1914), “Студії над державою Б. Хмельницького” (1925-1931), “Богдан Хмельницький” (1954) тощо.
Іван Крип’якевич – автор багатьох праць з історіографії (“Українська історіографія”), археології, історії культури (“Історія української культури”, “Історичні походи по Львові”), численних науково-популярних нарисів з історії України (“Велика історія України”, “Історія українського війська”) та підручників (“Оповідання з історії України”, “Коротка історія України для початкових шкіл”) тощо.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)