Іван Карпенко-Карий. “Хазяїн” (переказ)
Сатиричною комедією “Хазяїн” Карпенко-Карий закінчує галерею портретів сільських хижаків-куркулів. Драматург сам визначив ідею нової сатиричної комедії: “Хазяїн” – зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!” Події відбуваються в 90-х роках XІX ст.
У комедії широко, з глибоким знанням ситуації, показано рух “хазяйського колеса” капіталіста-аграрія, майстерно розкриті його економічні стосунки, способи і прийоми наживи. У центрі уваги драматурга стоять також моральні, етичні
Звідси випливає і проблематика твору. Автор ставить передусім морально-етичні питання: добра і зла (хазяїн переступив межу зла, його девіз: аби бариш, то все можна); честі і совісті (навіть Пузир дбає про зовнішні ознаки своєї честі, часто говорить – “не робіть безчестя”, “врятуйте мою честь”); кохання (Соня, Калинович, Чоботенко). Висуваються в комедії й інші проблеми: батьків і дітей, освіти, культури, духовності. У комедії вісімнадцять дійових осіб, окрім юрби робітників та позасценічних персонажів. Але драматург, відповідно до свого задуму,
Терентій Пузир незрівнянно багатший від Герасима Калитки з п’єси “Сто тисяч”. Він уже досяг того, про що мріє Калитка, – мати “стільки землі, щоб і за три дні не об’їхати”. “Княжество! – із заздрістю вигукує Маюфес про землі Пузиря. – Ціле княжество!” Кілька економій, десятки тисяч овець та баранів – ось основа капіталу Пузиря. Він мільйонер, але прагне більшого й більшого зиску. Пузир нещадно експлуатує батраків, сварить економів за те, що вонина кілька копійок більше заплатили за поденну роботу. У своєму прагненні до визиску він радить економові взяти у селян землю в оренду і цим створити на селі бідність, аби мати дешеві робочі руки. Він годує робітників гірше від собак. Коли ж на прохання дочки Соні Пузир погодився дещо поліпшити харчі, то тільки на гарячу пору, щоб робітники не втекли. А пізніше можна й так харчувати, батраки не витримають, повтікають, а зароблені ними гроші залишаться в кишені хазяїна. “Отак розумні хазяїни роблять”, – міркує Пузир. Пузир і сам не знає, для чого йому потрібні величезні капітали, не бачить, де їх можна застосувати. У пошуках нових шляхів наживи він згоджується переховати в себе тисячі овець банкрута Михайлова, перепродає за низьку ціну подарований йому в день іменин дорогий халат, аби заробити хоч карбованець.
Ставши мільйонером, Пузир за свїми поглядами та мораллю залишився на рівні дрібного власника, не піднявся вище за Калитку. Він маже чоботи дьогтем, а волосся оливою, ходить у латаному старезному кожусі, їсть борщ і кашу, а щоб не довелося в місті витрачати гроші на ресторан чи буфет, бере в торбинку хліба й сала. Психологія дрібного власника проявляється в багатьох вчинках Пузиря. Вона навіть призвела капіталіста до смерті. Проїжджаючи своїм полем, Пузир побачив гусей, які скубли колоски пшениці, побіг за ними, упав і відбив собі нирки. Все життя його пройшло під девізом: “Хазяйство або смерть”. І сама смерть стала логічним завершенням “філософії” хижака-скнари.
Пузир далекий від громадських справ, навдивовижу безкультурний. На пропозицію вислати гроші на пам’ятник Котляревському, він цинічно відповідає: “Котляревський мені без надобності”. А коли зайшла мова про описані Гоголем степи, він цілком серйозно говорить: “Не знаю, я на степах у Гоголя не бував!” Розрахунок, антигуманність проявляються у Пузиря навіть у ставленні до рідних. Він категорично відмовляється видати свою єдину дочку Соню за Калиновича, “учителишку”, маючи намір поріднитися з неписьменним, але багатим Чоботенком. Карпенко-Карий колоритно змалював портрети “супутників” Пузиря, його прислужників, які добре розуміють, що “хазяйське колесо” перемелює всіх, хто не зуміє вберегтись. Це “права рука” Пузиря Феноген, управитель економії Ліхтаренко. Феноген сам мріє стати хазяїном, націлившися на шматок землі – десятин десь із п’ятсот. Зразком для нього є Пузир, якому він вірно служить, не забуваючи, однак, просебе: “І сам хазяїн наш усіх научає: з цього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть – тягни!”
Особливою підступністю відзначається Ліхтаренко. Він тримається з хазяїном гідно, не криється, що краде в нього. Навіть Феногена вражають його спритність і відверте хижацтво. “І де ти такий взявся?” – запитує він у Ліхтаренка і чує у відповідь: “Хазяїни викохали”. Ліхтаренко хитро робить “комерчеський гендель”, тобто, щоб і хазяїнові було добре, і самому мати зиск.
Драматург нещадно викриває і засуджує капіталістичні відносини, за яких усе підкорено владі “безсердечного чистогана”, а в “корені лежить неправда, зло”. Разом з тим автор комедії стверджує “ідею любові, ідею щастя, ідею економічного благосостоянія свого народу”. І. КарпенкоЛ
“Хазяїн” – найвизначніша комедія Карпенка-Карого, вершина його творчості. Саме глибока ідейність, психологізм та гуманізм забезпечили твору довге сценічне і літературне життя.
І. Карпенко-Карий посів чільне місце в історії української драматургії. Його твори порушували актуальні проблеми того часу, відтворювали багато сторін життя українського народу. Драматург досяг небувалої в українській драматургії вершини в зображенні соціальних типів – сільської буржуазії (Цокуль, Окунь, Калитка, Пузир, Боруля), історичних постатей (Сава Чалий, Гнат Голий). В основу п’єс, як правило, покладені життєві факти, яким автор надавав широкого узагальнення. Його твори відзначаються майстерними діалогами, барвистою мовою.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)