Іван Багряний – один із найталановитіших із когорти письменнинів-емігрантів
До своєрідних здобутків українського художнього слова належать твори українських письменників, які з різних обставин змушені були покинути рідну країну. Але й там, далеко від батьківщини, вони зберегли любов до неньки-України, плекаючи рідне слово. Калинова гілка з України сто літ цвіте в Бразилії, Канаді, Сполучених Штатах як продовження нашого роду. Українці оживили чужу землю, відстояли себе по світах як нація і народ. Вони повсякчасно звертали свій погляд до матері-України, щоб не перервалася пуповина, яка єднала їх з отчою землею. Куди
Іван Багряний – найвидатніший український письменник першої хвилі еміграції з Радянського Союзу. “Стара” еміграція потрапила за кордон після революції, після поразки у боротьбі з більшовиками, під час громадянської війни. Вона не знала, що таке тоталітарний режим, сталінські концтабори, єпецпере – селенські вагони. Коли останні вояки УПА покидали рідну землю, Івану Багряному, сину охтирського муляра Павла Лозов’яги, було 12 років, але він бачив і пережив дуже багато: бачив,
Івану Багряному було двадцять п’ять років, коли розгорнувся на весь свій диявольський масштаб геноцид на Україні. За критику національної політики СРСР, за заклики до українців орієнтуватися у своєму культурному розвиткові на Європу, а не на Москву, Багряного заарештували і засудили на п’ять років концтаборів. Арешт і засудження не паралізували вольової вдачі Івана Багряного. Він не став зляканою жертвою, а втік від своїх мучителів і переховувався між українцями, які жили на Далекому Сході.
Коли ж повернувся додому, його знов заарештували, допитували, страшно катували, але він усе витримав, і система відступила, звільнила його під нагляд “за недостатністю матеріалів для повторного засудження”.
Усі свої поневіряння, нерівну боротьбу він пізніше опише у творах “Сад Гет – симанський” (прізвища мучителів подав без змін) і “Тигролови”.
З початком війни – нові випробування. Опинився на окупованій території. Тут він пише листівки, статті, бойові пісні і марші для УПА, але скоро розуміє, шо фашистське “визволення” – це новий геноцид українського народу. Скоро він пориває всі зв’язки з бандерівцями і емігрує до Словаччини, пізніше переїжджає до Німеччини.
Після війни Іван Багряний веде активне творче і політичне життя: створює МУР, стає лідером УРДП.
Іван Багряний – один із найталановитіших українських письменників – емігрантів. Несхитною вірою в незнищеність життя, любов’ю до України були сповнені всі твори митця. Як і багато письменників, Іван Багряний починав свою творчість поезією. 1926 року він написав поему “Бумеранг”, у якій щиро, залю – блено говорив про Україну.
Лице в зеніт. Коса в цвітінь. Рожеві руки в моря синь. Заквітчана, усміхнена І мрійна над усіх вона.
Пливе Україна під сонцем, і світ дивується її красі й силі. Вона була плацдармом для всіх європейських воєн, об’єктом для всіх завойовників, бо лежить на межі двох світів. Але:
Не’дин там кораблі спалив, Не’дин там пальці посмалив.
Україна для поета – “земля титанів – “нетитанів”, земля веселих кобзарів”. Вона мала багато співців, але ніколи не мала і не потребувала своїх царів, вона не мала свого імені в світі, її доля була їй мачухою, але народжуються і виростають її діти, і пливе вона із давно забутої пори в майбутнє, щоб розпочати “все з початку”.
Багато горя і нещасть пережила Україна. “Над пережитим, мов печатки, стоять хрести, лиснять могили…”, які є пам’ятниками минулих битв і слави. А зараз:
Вже не бряжчать мечі, як здавна, В лискучім., соняшнім пилу. В Путівлі-граді на вату Давно не плаче Ярославна.
Пил, порох укривають “плацдарм бойовиськ”. Не скоро тут знову забряжчать мечі, може, цього й зовсім ніколи не буде. Цей “край – дитина. І зветься той край Україна”, – пише поет.
Першим великим прозовим твором Івана Багряного був роман “Тигролови”. Мчить на Далекий Схід страшний потяг, вщерть наповнений в’язнями, які не мають ні перед людьми, ні перед державою жодної вини. З вагона просто на ходу вистрибує молодий в’язень Григорій Многогрішний і потрапляє на розкішний острівець у тайзі, де вже багато років живуть українці. Вони зберегли свою мову, культуру, селам дали українські назви. Тут, у дикій тайзі, тоталітарна система не може понівечити душі вільних українців. Вони створили свій світ, наповнений чистотою і гармонією. Доля головного героя роману Григорія Многогрішного – це уособлення долі України.
Твір Івана Багряного “Сад Гетсиманський” було визнано “енциклопедією радянської політв’язниці”. Він розповідає нам про життя політв’язнів, про страшні умови їхнього життя, коли в маленькій камері “мешкало” до кількох десятків людей, про постійні допити та знущання, про прагнення працівників НКВС у будь – який спосіб зламати морально своїх жертв.
Не можна не згадати й поему І. Багряного “Аує Магіа”, яка вийшла друком 1929 року і мала сміливу присвяту: “Всім бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим і зборканим і своїй бідній матері – крик свого серця присвячую”.
Надзвичайно цікава повість Багряного “Огненне коло”, яка має підзаголовок “Повість про трагедію під Бродами”, У цьому творі письменник з позицій загальнолюдської моралі намагається пізнати і оцінити такі категорії, як життя і смерть, війна і мир, добро і зло.
Іван Багряний прожив важке, сповнене небезпек, тривог і поневірянь життя. Але ніщо не могло зламати його віри в людину, справедливість і добро. Він завжди мріяв повернутися в Україну і зараз, у наш час, повертається на батьківщину своїми творами.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)