Історія батька Горіо, її соціальний і моральний зміст – РОМАН “БАТЬКО ГОРІО”
Оноре де Бальзак 1799 – 1850
РОМАН “БАТЬКО ГОРІО”
Історія батька Горіо, її соціальний і моральний зміст
Не так вже й багато в літературі персонажів, так само занурених у побут, у суто сімейні справи й переживання, як старий Горіо. І разом з тим його образ сповнений глибокого драматизму, що виростає з побутово-повсякденної сфери. Нота драматизму з’являється вже під час першого знайомства з батьком Горіо, коли він постає в портретній галереї типів, що населяють пансіон мадам Воке: “Тут, серед вісімнадцяти нахлібників, теж знайшлося
Далі розповідається передісторія Горіо, з якої ми дізнаємося, що цей старий, надбавши великий статок і вигідно видавши дочок заміж, відійшов від справ і оселився в пансіоні Воке. Тоді він ще мав десять тисяч річного прибутку, багато цінних речей і користувався неабиякою повагою хазяйки пансіону та його мешканців. Однак
Що ж сталося зі старим Горіо? Бальзак піднімає завісу над його таємницею поступово, у міру того, як проникає в неї інший герой роману – Ежен Растіньяк. Ми дізнаємося, що старого безжально оббирають його дочки, Анастазі й Дельфіна. Обидві вони мають заможних чоловіків (старша одружена з графом де Ресто, а молодша з банкіром Нусінгеном), але постійно звертаються до батька по гроші, які витрачають в основному на коханців. Згодом дочки забирають у зубожілого Горіо все до нитки, розбивають йому серце і залишають помирати на самоті.
Таку жорстоку сімейну драму переживає батько Горіо. І хоча драма ця не виходить за межі родини, вона набуває і досить виразного соціального змісту. Її підгрунтя і її рушійна сила – у дії того ж таки “фінансового начала”, у силі грошей, яка виявляється зокрема й у формі безжального егоїзму. “Фінансовий принцип – це не що інше, як закоренілий егоїзм”, – писав Бальзак, переводячи названий принцип у соціально-психологічну площину. Перед смертю Горіо відкривається гірка істина: гроші виступають таємним регулятором і у сфері сімейних відносин. “Якби я був багатий, – скаржиться він Растіньякові, – якби я не віддав їм багатство, а зберіг у себе, вони були б тут, і мої щоки лисніли б від їхніх поцілунків. Я жив би в особняку… Дочки прийшли б у сльозах, разом із чоловіками й дітьми. Так би воно й було! А тепер нічого. За гроші можна купити все, навіть дочок”.
Утім, поширене потрактування образу Горіо лише як жертви егоїзму дочок, який переростає в аморальність, є однобічним. Воно спрощує задум автора, адже відповідальність за те, що Анастазі й Дельфіна виросли саме такими, Бальзак великою мірою покладає саме на їхнього батька.
У цей сюжет письменник заклав сувору моралістичну ідею, що стосується обов’язку батьків і виховання дітей. Згідно з нею, незважаючи на самовіддану любов до дочок, Горіо – поганий батько. Засліплений батьківським почуттям, основу якого становить біологічний інстинкт, він задовольняв будь-які примхи своїх улюблениць, тим самим розбещуючи їх, розвиваючи в них безмежний егоїзм. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним стереотипом, поширеним у міщанському середовищі: у дитинстві і юності надмірна розкіш, потім – вигідний шлюб…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)