Історичний розвиток паремій, їх зв´язок з писемною літературою та дослідження
Прислів´я і приказки – жанр, який пройшов довгий шлях розвитку. Про давність його походження говорять елементи міфології та магії, що дійшли до нас у текстах паремій. Як невеликий за обсягом жанр, він дуже швидко реагував на історичні події, зміни в суспільному житті, явища дійсності, і фіксував це у коротких стійких влучних висловах.
На відміну від інших фольклорних жанрів, які виникали у певний історичний період, досягали вершини свого розвитку і за деякий час занепадали, втрачаючи своє первісне значення, – приказки, з´явившись
Нема жодного історичного періоду, де б спостерігався занепад жанру. Прислів´я завжди побутували, не втрачаючи своєї актуальності, їх активне побутування і розвиток тісно пов´язані з писемною літературою. Перший пласт прислів´їв утворився на основі уже існуючих жанрів, а далі почали
Особливо інтенсивно почали розвиватись малі жанри філософського змісту із приходом християнства. Незаперечне значення для розвитку народних приказок мало поширення Святого Письма, де афористичні висловлювання мудрості не тільки вплітаються в канву текстів, а й творять цілі окремі книги, як “Книга приповістей Соломонових”, “Книга Екклезіаста”, деякі розділи “Книги Йова”, частково “Книга Псалмів”. Велика кількість приказок зустрічається і в Новому Заповіті, особливо в Євангеліях. Отже, Біблія стала першим найбільшим джерелом запозичення прислів´їв і приказок в усну народну словесність. Звідси походить ряд усталених у народі висловлювань: “На все свій час і година своя кожній справі під небом”, “Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що виходить з уст Божих”, “Око – світильник для тіла”, “Не сипте перли перед свинями”, “Чим наповнене серце, те говорять уста”, “Життя чоловіка не залежить від достатку маєтку його”, “Не журися про завтрашній день, кожий день має досить своєї турботи”, “Не судіть, щоб і вас не судили”, “Якою міркою ви міряєте, такою відміряють і вам”, “Нема нічого захованого, щоб не стало явним”, “Усяке дерево пізнається з плоду”, “Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй”, “Що посієш, те пожнеш”, “Хто візьме меча, від меча і загине” та ін. З Біблії походять образні вислови: “сіль землі”, “глас вопіющого в пустелі”, “блудний син”, “заблудла вівця”, “вовки в овечих шкурах”, “сліпі поводирі сліпих”, “нести свій хрест”, “мир вашому дому”, “альфа й омега”; символічного значення набули фрази “тридцять срібняків”, “поцілунок Юди”, “терновий вінок”, “вмити руки”, “треті півні” та ін.
Ці та інші вислови використовувались духовними служителями у проповідях, апокрифічній літературі, хроніках. Вони поширювались серед народу і входили в усне побутування особливо з поширенням письма і книжної традиції, коли в Київській Русі набули поширення “Пчели” та “Ізмарагди” – збірники мудрості, що містили здебільшого перекладні тексти з Візантійських джерел чи з інших країн Європи, але сюди потрапляли і народні вислови. Шляхом перекладної літератури в Україні поширились відомі грецькі та латинські афоризми: “Або зі щитом, або на щиті”, “Добрий початок – половина діла”, “Про смаки не сперечаються”, “Сказано – зроблено”, “Поділяй і владарюй”, “Дарованому коневі в зуби не дивляться”, “Вогнем і мечем”, “В здоровому тілі здоровий дух”, “Через терни до зірок”, “Краще пізно, ніж ніколи”, “Час лікує рани”, “Третього не дано”, “Один за всіх і всі за одного”, “Прийшов, побачив, переміг” та ін.
З розвитком світської професійної літератури її зв´язок з усною творчістю став ще міцніший. Письменники черпали думки та образи зі скарбниці народної мудрості, в свою чергу авторські вдалі афористичні вислови ставали народними. Народні прислів´я і приказки часто зустрічаємо у філософських і поетичних творах Г. Сковороди, а деякі його сентенції стали народними, як наприклад “Ой ти птичко жовтобока, не клади гнізда високо”, “Всякому городу нрав і права”.
Прислів´я та приказки пронизують всю українську літературу, починаючи від найдавніших її пам´яток, як “Повість временних літ”, “Поученіє Володимира Мономаха”, “Ізборники Святослава”, “Руська правда”, “Слово о полку Ігоревім”, літописи Величка та Грабянки, ” Історія Русів” та ін. У новій літературі нема жодного письменника, хто б не використовував приказок у своїй Творчості. Від “Енеїди” І. Котляревського до найсучасніших творів вони слугують засобом характеристики персонажів, авторської оцінки зображуваних подій, відтворення народної мови, національного колориту, підкреслення народної мудрості. Так, поети-байкарі часто використовували народні афористичні вислови як силу (мораль) байок; Л. Боровиковський навіть створив жанрові різновиди міні-байки – байка-приказка та байка-прибаютка.
Художньо ефективним є використання паремій для назв художніх творів. Наприклад, А. Свидницький виносить прислів´я у заголовки оповідань “Хоч з моста та в воду”, “Проти сили не попреш, з чим родився, з тим і вмреш”; П. Мирний – оповідання “Лихий попутав”, роману ” Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, О. Кониський – у заголовок роману “Не даруй золотом, та не бий молотом”. Народні паремії стали назвами великої кількості п´єс: М. Кропивницького “Пошився в дурні”, “Доки сонце зійде, роса очі виїсть”, “Дай серцю волю, заведе в неволю”; М. Старицького “За двома зайцями”, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка”; І. Карпенка-Карого “Лиха іскра поле спалить і сама щезне” та ін.
Літературне опрацювання приказок здійснили Г. Квітка-Основ´яненко в оповіданнях “Пархімове снідання”, “Добре роби, добре буде”, “Салдацький патрет”; С. Руданський у співомовці “Свиня свинею”. Найбільше прикладів малих народних жанрів – у творі І. Нечуя-Левицького “Баба Параска та баба Палажка”.
Нема, напевне, жодного письменника, хто б не використовував у своїх творах народних приказок. Однак найбільше зв´язок усного жанру з художньою літературою виявився у творчості Т. Шевченка. У його творах безліч народних висловів, порівнянь, фразеологізмів. У свою чергу велика кількість його авторських афоризмів і думок проникла в усну словесність і побутує в народі.
Тяжко важко в світі жити сироті без роду.
Єсть на світі воля, а хто її знає? Єсть на світі доля, а хто її має?
Було колись в Україні ревіли гармати, було колись – запорожці вміли
Панувати.
Все йде, все минає – і краю немає.
У всякого своя доля і свій шлях широкий.
Не вмирає душа наша, не вмирає воля.
Борітеся – поборете, вам Бог помагає.
Од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить.
Ви любите на братові шкуру, а не душу.
Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя.
Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
Хто матір забуває, того Бог карає.
З матері полатану сорочку знімати.
Орють лихо, лихом засівають.
До сьогодні продовжується взаємозв´язок фольклору і літератури в цьому жанрі. Так, загального значення набули вислови “Коні не винні” (за твором М. Коцюбинського), ” Конотопська відьма ” (за повістю Квітки-Основ´яненка) та ін.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)