Історична основа роману “Чорна рада. Хроніка 1663 року” П. Куліша
Роман П. Куліша “Чорна рада. Хроніка 1663 року” – значне досягнення української історичної прози XIX століття. Тарас Шевченко так писав у листі до Куліша 5 грудня 1857 p.: “Спасибі тобі, богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував “Чорну раду” по-нашому. Я її прочитав і в “Руській бесіді”, і там вона добра, але по-нашому лучче”.
Щодо
Робота над твором тривала понад чотирнадцять років. Пантелеймон Куліш захоплювався романами В. Скотта і під їхнім впливом у нього народився
П. Куліш написав роман російською та українською мовами. Обидва варіанти було видано 1857 року.
Після Переяславської угоди 1654 року і смерті Богдана Хмельницького між козацькою старшиною починається боротьба за гетьманську булаву на Лівобережній Україні. Оскільки боротьба за булаву була гострою як ніколи, відбулася Чорна рада (термін на позначення козацької ради, в якій, крім старшини, брала участь велика кількість рядових козаків. Слово “чорна” походить від “чернь” – так-старшина називала рядових козаків, а також нижчі верстви суспільства). Найвідоміша Чорна рада відбулася 17-18 червня 1663 року біля Ніжина, де старшина і тисячі рядових козаків, і “некозацьких добровольців” (селяни і міська біднота) зібралися на вибір нового гетьмана.
Між інтересами старшини і черні пролягала велика прірва. Кандидатами старшини були наказний гетьман Яким Сомко і ніжинський полковник Василь Золотаренко, кандидатом від черні виступив кошовий Запорозької Січі Іван Брюховецький, який обіцяв зменшити побори. Брюховецького підтримував і уряд царської Росії, який розраховував на його допомогу в поширенні впливу на Україну. Перед радою Брюховецький пообіцяв запорожцям, що дозволить безкарно грабувати майно Сомка, Золотаренка та їх прибічників. Ця обіцянка поширювалася й на чернь, яка допомогла б йому стати гетьманом. Чернь перемогла, гетьманом обрали Івана Брюховецького, який згодом наказав низовцям розігнати чернь і скарав на смерть Сомка, Золотаренка й інших старшин.
У “Чорній раді” П. Куліш використав численні історичні та фольклорні джерела. Письменник прагнув до точної хронологізації подій і відтворення соціально-історичного змісту епохи, відтворюючи суперечності між козацькою старшиною та рядовим козацтвом і селянством, прагнення народу до соціальної рівності. Разом з тим, показуючи станові відносини, Пантелеймон Куліш підносить ідеал станової суспільної гармонії, єдності української народності, заснованої на вірності національним традиціям.
У “Чорній раді” Куліша особливо виразно відчувається поетика романів В. Скотта: герої реальні і вигадані діють на сторінках твору згідно з принципами романтизованої історичної легенди, де любовні пригоди переплітаються з описом національної історії. Тому, хоча Куліш і прагнув до історичної достовірності, але часто над істориком перемагав митець, і письменник відхилявся від історичних фактів.
Роман має динамічний, напружений сюжет, центром якого є історичні події шістдесятих років XVII ст. на Україні, боротьба за гетьманську булаву між Сомком та Брюховецьким, виступи народних мас проти пригнічення козацькою старшиною та українським панством.
На історичному тлі розвивається романтична сюжетна лінія роману – кохання Петра Шраменка та Лесі Череванівни та перешкоди на шляху закоханих: закоханість Лесі у Сомка, викрадення її Кирилом Туром, теж закоханим у дівчину.
Роман “Чорна рада” написаний досконалою поетичною мовою. Текст твору багатий на узагальнення, різноманітні стилістичні засоби (наприклад, порівняння: щоки в Череваня “як кавуни”, Леся щебетала, “як ластівочка”, Петро від хвилювання став “білим, як крейда”).
Також у романі використано велику кількість прислів’їв та приказок, наприклад: “Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться”; “По сій же мові та бувайте здорові”; “Не хвались та богу молись”; ” Сього цвіту багато по всьому світу”; “Скажеш гоп, як перескочиш”; “Нема там добра, де немає правди”; “Або пан, або пропав”; “Катюзі по заслузі”; “Вовка скільки не годуй, а він усе в ліс дивитиметься”; “Що буде, те й буде, абудете, щоБог дасть”; “Дурному хоч кіл на голові теши”; “Моя хата скраю, я нічого не знаю”; “Прийде і на нашу вулицю свято” тощо.
Слід зауважити, що до роману доданий словник П. Куліша, у якому подані авторські неологізми або маловживані слова. Деякі з них увійшли в літературну мову і функціонують дотепер, наприклад: навісноголовий, гнівливий.
У “Чорній раді” Пантелеймон Куліш використав дуже багато народних пісень, наприклад: “Ой настала жаль-туга да по всій Україні”, “Із низу вітер віє”, “Ой которий козаченько”, “Любив мене, мати, запорожець”, “Запорізький козак не боїться собак”, “Що ти, милий, думаєш-гадаєщ?”, “Розлилася козацька слава по всій У країні” та інші.
У романі автор використовує такі композиційні прийоми, як сон (сон Череванихи, який вона розповіла Шраменкові, сон Брюховецького у ніжинському замку), лист (Сомка – до Васюти), пряме авторське звертання-роздум, який інтимізує оповідь або інтригує читача: “Чом же отеє, – тепер спитаю я, – Петро і Леся не зійдуться і не поговорять?”; “Шрам махнув із сином з Паволочі. Куди ж він махнув, і що в нього було на думці, незабаром того довідаємося”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)