Ірвін Шоу Сонячні береги річки Лети

Ірвін Шоу
Сонячні береги річки Лети
Х’ю Форстер завжди все пам’ятав. Він пам’ятав дату битви біля Нью-Коулд Харбор (31 травня – 12 червня 1864-го); пам’ятав ім’я свого вчителя в початковій школі (Усбел, вага – 145 фунтів, рудий, безбровий); він пам’ятав рекордне число гравців-невдах, що не набрали жодного очка з командами Національної ліги (Діззі Дін, сент-луїські козирі, 30 липня 1933-го, 17 чоловік проти Молодиків); він пам’ятав п’ятий рядок вірша “Жайворонку” Шеллі (“І тому такий чистий твій незглибимий екстаз”);

він пам’ятав адресу першої дівчини, яку поцілував (Пруденс Коллінвуд, 248, Південно-Східна Темпл-стріт Солт-Лейк-Сіті, Юта, 14 березня 1918-го); він пам’ятав дати трьох поділів Польщі і руйнування Храму Єрусалимського (1772, 1793, 1795 і 70-й н. е.); він пам’ятав кількість кораблів, полонених Нельсоном у Трафальгарській битві (20), і хто був за фахом головний герой роману Френка Норіса “Мактіг” (зубний лікар); він пам’ятав ім’я людини, що здобула Пулітцерівську премію з історії в 1925-му (Фредерік Л. Паксон); ім’я переможця дербі в Епсоміт 1923-го (Папірус) і номер, який він написав на чекові 1940-го (4726); він пам’ятав свій

кров’яний тиск (165 на 90, підвищений), свою групу крові (0) і свій зір (плюс два праве око і плюс півтора – ліве); він пам’ятав слова начальника, коли його звільняли з першої роботи (“Тепер цю роботу буде виконувати машина”), і що сказала його дружина, коли він освідчився їй (“Я хочу жити в Нью-Йорку”); він пам’ятав справжнє ім’я Леніна (Володимир Ілліч Ульянов) і що стало причиною смерті Людовіка XIV (гангрена ноги). Він пам’ятав також породи птахів, середні глибини судноплавних річок Америки, всіх пап на ім’я, зокрема й авіньйонських, до і після того, як вони сіли на престол; пропорції і об’єми Гаррі Хейлмона і Хейні Гроха, дати повних сонячних затемнень, починаючи від правління Карла Великого, швидкість звуку, місце поховання Дейвіда Герберта Лоренса, всі рубаї Омара Хайяма, населення забутого поселення Роанбук, прицільну відстань при стрільбі з автоматичної рушниці Браунінга, кампанії Цезаря в Галлії і Британії, ім’я пастушки в “Як вам завгодно” і суму грошей, яка лежала у нього в “Хімічному банку і кредиті” ранком 7 грудня 1941-го (2.367,58). А тоді він забув про двадцять четверту річницю свого весілля (січень, 25-го). Уранці його дружина Нарсіс якось дивно поглядала на нього за сніданком, але він читав учорашню газету і думав: “Ніколи в них не буде порядку у Вашингтоні” – і не звернув на це уваги. Надійшов лист від їхнього сина, який навчався в університеті в Алабамі, але Форстер поклав його в кишеню, не розпечатавши. Лист було адресовано тільки йому, отже, він знову просить надіслати гроші. Коли Мортон, виконуючи синівський обов’язок, писав сімейні листи, він адресував їх обом батькам. Мортон вчився в Алабамі, тому що з такими оцінками неможливо було влаштувати його в Єлі, Дортмуті, Вільямі, Антіоху, коледжі міста Нью-Йорка або Колорадському університеті.
Нарсіс запитала, чи не хоче він на обід рибу, і він відповів: “Хочу”. А ще Нарсіс сказала, що дерти таку ціну за рибу – це справжній злочин, і він сказав: “Еге ж”. І тоді вона запитала, чи не скоїлося чогось, і він сказав: “Ні”, – поцілував її і вийшов з дому, сів у метро на станції “242 вулиця” і, їдучи на роботу, весь час стояв і читав ранкову газету. Батьки Нарсіс колись жили у Франції, чим можна було пояснити таке ім’я, але тепер він уже звикнув до нього. Читаючи газету в переповненому вагоні, він нишком мріяв, щоб вони пропали, ті, про кого пишуть у газетах.
Х’ю прийшов на роботу перший, забився у свій куточок і, залишивши двері відчиненими, сів за свій столик. Йому було приємно дивитися на блискучі, не завалені паперами столи, і він утішавсь затишком. Тоді пригадав, як Нарсіс за сніданком підозріло шморгала носом, неначе збиралась заплакати. Чого б це? Але, знаючи, що пояснення чекати недовго, перестав про це думати. Нарсіс плакала від п’яти до восьми разів на місяць.
Компанія, де він працював, готувала до друку однотомну енциклопедію, абсолютно повну, на індійському папері, з сімсот п’ятдесятьма ілюстраціями. Хотіли навіть назвати її Велика Кишенькова Енциклопедія, але остаточно це ще не було вирішено. Х’ю працював над “С”. сьогодні треба було упорядкувати Саго, Сода, Софокл і Сорренто. Він пам’ятав, що в Сорренто жив Максим Горький і що із ста двадцяти трьох п’єс, які написав Софокл, знайшли лише сім.
Х’ю, загалом, непогано почував себе на роботі, поки не приходив містер Горслін. Містер Горслін був власником і головним редактором видавництва. Він вважав, що найкращий засіб примусити своїх службовців працювати – це стовбичити в них за спинами і мовчки спостерігати, як вони працюють. Як тільки містер Горслін заходив до кімнати, Х’ю одразу ж відчував щемливу слабість у паху.
Містер Горслін мав поставу і обличчя, як у пікадора, був сивий, він носив твідові костюми і починав з календарів. Його видавництво і досі випускало безліч найрізноманітніших календарів, порнографічних, релігійних і тематичних. Х’ю був незамінний в упорядкуванні календарів, бо він пам’ятав і коли помер Олівер Кромвель (3 вересня 1658-го), і коли Марконі відправив перше послання бездротовим телеграфом через Атлантичний океан (12 грудня 1901-го), і дату першого пароплавного рейсу від Нью-Йорка до Олбані (17 серпня 1807-го).
Містер Горслін цінив неабиякий хист Х’ю і по-батьківському наполегливо дбав про його благополуччя. Містер Горслін вірив в гомеопатичні засоби і цілющі властивості сирих овочів, особливо баклажанів. До того ж, прочитавши у 1944 році книжку про комплекси вправ для очних м’язів, він викинув окуляри і став їх запеклим противником. У 1948 році він наполіг на тому, щоб Х’ю відмовився від окулярів, і Х’ю сім місяців терпів безнастанний головний біль, містер Горслін порадив йому лікуватися від нього якимсь гомеопатичним засобом, від якого в голові у Х’ю виникало відчуття, нібито йому туди вліпили набій дробу. Тепер, як тільки містер Горслін ставав за спиною Х’ю, він з незадоволенням італійського генерала, який озирав Трієст, вперто витріщав очі на його окуляри. Стан здоров’я Х’ю був не такий уже й поганий, та міг би бути і кращий. Він часто хворів на нежить, і в нього після ленчу червоніли очі. Він не приховував цих своїх вад і того, що в холоднечу йому доводилося по кілька разів на годину відвідувати туалет. В таких випадках містер Горслін порушував звичне мовчання, щоб порадити йому дієту, яка поліпшує роботу носових каналів, очей і нирок.
Сьогодні вранці містер Горслін заходив до кімнати двічі. Першого разу він мовчки простояв за спиною Х’ю п’ять хвилин, тоді сказав: “І досі на Соді?” – і вийшов. Наступного разу він простояв вісім хвилин, не вимовивши й слова, тоді сказав: “Форстер, ви гладшаєте. Білий хліб”, – і вийшов. Щоразу Х’ю відчував знайомий щем у паху.
Перед самою перервою до контори вбігла дочка. Вона цмокнула Х’ю, сказала:
– Вітаю тебе, татусю! – і вручила йому невеличкий, перев’язаний кольоровою гумкою, довгастий пакетик.
Клер було двадцять два, і одружена вона була чотири роки, але все ще вперто називала його “татусь”. Збентежений Х’ю розкрив пакетик. Там була авторучка із золотим ковпачком. Це була четверта авторучка, яку дарувала йому Клер за останні шість років: дві – на день народження, третя – на Різдво. Вона не успадкувала батьківської пам’яті.
– А це для чого? – запитав Х’ю.
– Татусю, – сказала Клер, – ти жартуєш!
Він втупився поглядом в авторучку. Він добре знав, що сьогодні не день його народження (12 червня) і, звісно, не Різдво (25 грудня).
– Не може бути, – недовірливо промовила Клер. – Забув? Ти?
Х’ю пригадав обличчя Нарсіс за сніданком, як вона шморгала носом.
– О Боже!.. – вигукнув він.
– Сьогодні ввечері додому без квітів не приходь, – сказала Клер. Вона занепокоєно глянула на батька. – Татусю, ти погано себе почуваєш?
– Я цілком здоровий, – роздратовано відповів Х’ю, – а про річницю раз у житті кожен може забути.
– Тільки не ти, татусю.
– І я. Я теж людина, – сказав він, але був приголомшений.
Він відкрутив ковпачок і, низько нахилившись над столом, великими літерами написав у блокноті: ДВАДЦЯТЬ ЧОТИРИ РОКИ. Тепер у нього було вісім авторучок.
– Це якраз те, що мені потрібно, Клер, – сказав він, ховаючи ручку в кишеню, – велике спасибі.
– Ти не забув, що обіцяв повести мене обідати?
Клер домовилась з ним про це напередодні по телефону, щоб за обідом, як повідомила вона Х’ю, порадитися з ним про деякі серйозні справи.
– Певна річ, ні, – квапливо сказав Х’ю.
Він одягнув плащ, і вони вийшли. Він замовив морський язик, але, згадавши, що Нарсіс за сніданком сказала, що на вечерю буде риба, передумав і замовив баранячу котлету.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ірвін Шоу Сонячні береги річки Лети

Categories: Твори з української літератури

Links