Іронія і сатира у поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре”
Образи захисників народних в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре”
Селяни – беззахисні жертви поміщиків. Вони терплять багато несправедливостей, але, скаржитися їм нікому. “Високо бог, далеко цар”, – говорить Мотрону Тимофіївні старий Савелій. Цар, який тримав у своїх руках державну владу, не захисник народу. Царська влада представляється селянинові у вигляді двох страшних лих – поборів і рекрутчини, що залишала сім’ю без годувальника. Сам цар не з’являється в поемі, зате народові добре відомі царські слуги:
Як вихор налітав
Рвав бороди начальнічек,
Як лютий звір наскакував
Ламав персні золоченими…
Потім він їсти став,
Пив-їв, з попом розмовляв,
Я чула, як пошепки
Поп бідкався йому:
“У нас народ – все голота та п’яні.
За весілля, за сповідь
Який зустрівся мандрівникам поп намагається висловити співчуття селянському горю. “Душа перевертається” в ньому, коли в сім’ї, яка втрачає годувальника, йому подають “два мідних п’ятака”. Але від “відплати” піп не відмовляється. Мова попа, так само як і мова Оболта-Оболдуева, служить засобом самовикриття його. Бажаючи пробудити активність народу, поет таврує презирством тих, хто добровільно виявляє холопське завзяття в догоджання панам. Відраза викликає “улюблений раб” князя Переметьева, що хвалиться своєю “благородною” хворобою. Характеристику лакея доповнює картина прочуханки його за крадіжку.
“Звідки спритність явилася!
Хвороба ту благородну
Раптом зняло як рукою! “
Сміються селяни над тікає холопом. Якщо лакей Переметьева з гордістю називає себе “найпершим рабом”, то Іпат, лакей князя качатина, в самознищення пишається тим, що він був для “княжої особи” предметом забав, ледь не коштували йому – “останнього раба” – життя. Мандрівники добродушно сміються над холопством цих “рабів”, але, коли мова заходить про зрадника народу (розповідь Ігнатія Прохорова “Селянський гріх”), селянам не до сміху. Значущість цієї теми Некрасов підкреслює зміною форми вірша.
Особливістю поеми є “білий вірш” (без рим), що відрізняється різноманітністю інтонацій, невимушеністю, жвавістю мови, широким використанням розмовної мови. Але в тих випадках, коли поет – хоче підсилити значимість вірша, він вдається до римам і змінює розмір. Оповідання “Селянський гріх” написаний римованим віршем у народному пісенно-билинному ритмі, близький до народного епосу і мова цієї розповіді:
На десятки років, до недавніх днів
Вісім тисяч душ закріпив лиходій,
З родом, з племенем, що народу-то!
Що народу-то! з каменем у воду-то!
Значущість думки посилюється використанням релігійних, виразів:
Всі прощає бог, а Юдин гріх
Не прощається.
У цих словах – вирок народу зраднику, який, вступивши в угоду зі спадкоємцем адмірала, знищив заповіт, звільнялися від рабства вісім тисяч селян.
Протестуючі Селяни одностайно засуджують тих, хто з холопства або особистої користі вислужується перед панами, і поважають тих, хто захищає гідність трудівника, протестує проти несправедливості. Таким правдошукачем показаний в поемі Яким Nagoya. Побувавши у в’язниці за те, що “з купцем змагатися заманулося”.
Як Липочка обдертий,
Повернувся він на батьківщину…
Вище особистих потреб ставлять благо народу і сім мужиків, які вирушили на пошуки щасливого. Це не байдужі свідки описуваних подій – у поемі неодноразово проявляється їх особисте ставлення до побаченого. Прості селяни, часто наївні і безпосередні як діти, тонко відчувають красу природи, тепло ставляться до всього живого.
… Жайворонка малого,
Застряг у льону,
Роман розплутав дбайливо,
Поцілував: “Лети!”
І пташка вгору помчав,
За нею, розчулені,
Стежили мужики…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)