Інтерпретація образа Євгенія Онєгіна
Головний герой, по ім’ю якого й названий роман, – Євгеній Онєгін. Це молодий столичний аристократ, що одержав типове світське виховання. Онєгін народився в багатої, але дворянській сім’ї, що розорилася. Його дитинство пройшло у відриві від усього російського, національного. Його виховував француз-гувернер, що,
* …щоб не змучилося дитя,
* Учив його всьому жартуючи,
* Не докучав мораллю строгої,
* Злегка за витівки сварив
* И в Літній сад гуляти водив”.
Таким чином, виховання й утворення Онєгіна були досить поверхневими.
Але
Але світські розваги жахливо набридли Онєгіну, що уже “давно позіхав серед модних і стародавніх зал”. Йому нудно й на балах, і в театрі: “…Відвернув – і позіхнув, і мовила: “Всіх пора на зміну; балети довго я терпів, але й Дидло мені набрид””. Це й не дивно – на світське життя в героя роману пішло біля восьми років. Але він був розумний і стояв значно вище типових представників світського суспільства. Тому згодом Онєгін відчув відразу до порожнього дозвільного життя. “Різкий, охолоджений розум” і пересичення задоволеннями змусили Онєгіна розчаруватися, “російська нудьга їм опанувала”. “Нудячись щиросердечною порожнечею”, цей парубок упав у депресію. Він пробує шукати сенс життя в якій-небудь діяльності. Першою такою спробою була літературна робота, але “нічого не вийшло з пера його”, тому що система виховання не навчила його працювати (“працю завзятий йому був тошен”). Онєгін “читав, читав, а все безглуздо”.
На цьому, щоправда, наш герой не зупиняється. У своєму маєтку він робить ще одну спробу практичної діяльності: заміняє панщину (обов’язкову роботу на поміщицькому полі) оброком (грошовим податком). У результаті життя кріпаків стає більше легкою. Але, провівши одну реформу, і ту від нудьги, “щоб тільки час проводити”, Онєгін знову поринає в нудьгу. Це дає В. Г. Бєлінському підстава написати: “Бездіяльність і вульгарність життя душать його, він навіть не знає, що йому треба, що йому хочеться, але він… дуже добре знає, що йому не треба, що йому не хочеться того, чим так задоволена, так щаслива самолюбна посередність”.
Разом з тим, ми бачимо, що Онєгін не був далекий забобонів світла. Їх можна було перебороти тільки зіткненням з реальним життям. Пушкіна показує в романі протиріччя в мисленні й поводженні Онєгіна, боротьбу “старого” і “нового” у його свідомості, зіставляючи його з іншими героями роману: Ленским і Тетяною, сплітаючи їхньої долі.
Особливо яскраво розкривається складність і суперечливість характеру пушкінського героя в його взаєминах з Тетяною, дочкою провінційного поміщика Ларіна. У новому сусіді дівчина побачила той ідеал, що давно вже зложився в неї під впливом книг. Нудьгуючий, розчарований дворянин їй здається романтичним героєм, він не схожий на інших поміщиків. “Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові”, – пише В. Г. Бєлінський про стан дівчини, наданої цілими днями своїм таємним мріянням:
Давно її воображенье,
* Згоряючи млістю й тугою,
* Жадало їжі фатальний;
* Давно серцеве томленье
* Тіснило їй младую груди;
* Душу ждьла… кого-небудь
* И дочекалася… Відкрилися очі;
* Вона сказала: це він!
У душі Онєгіна прокинулося все краще, чисте, світле:
* Мені ваша щирість мила,
* Вона у волненье привела
* Давно, що умолкнули почуття.
Але Євгеній Онєгін не приймає любові Тетяни, пояснюючи це тим, що він “не створений для блаженства”, тобто для сімейного життя. Байдужність до життя, пасивність, “бажання спокою”, внутрішня спустошеність придушили щирі почуття. Згодом він буде покараний за свою помилку самітністю. У пушкінському герої є така якість, як “душі пряма шляхетність”. Він щиро привязывается до Ленскому. Онєгін і Ленский виділялися зі свого середовища високим інтелектом і зневажливим відношенням до прозаїчного побуту сусідів-поміщиків. Однак вони були зовсім протилежними по характері людьми. Один був холодним розчарованим скептиком, іншої – захопленим романтиком, ідеалістом.
* Вони зійтися.
* Хвиля й камінь,
* Вірші й проза, лід і пломінь…
Онєгін взагалі не любить людей, не вірить у їхню доброту й сам губить друга, убиваючи його на ДУЕЛІ. В образі Онєгіна Олександр Сергійович Пушкін правдиво зобразив розумного дворянина, що коштує вище світського суспільства, але не має мети в житті. Жити, як інші дворяни, він не хоче, жити інакше не може. Тому розчарування й туга стають його постійними супутниками. А. С. Пушкін критично ставиться до свого героя. Він бачить і лихо, і провину Онєгіна. Поет обвинувачує не тільки свого героя, але й суспільство, що формувало таких людей. Онєгіна не можна вважати виключенням серед дворянської молоді, це типовий характер для 20-х років XIX століття
(1 votes, average: 5.00 out of 5)