Intermezzo – МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Скорочено
Присвячую кононівським полям
Дійові особи:
Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки. Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.
Залишилося тільки спакуватися. Це було одне з тих численнії треба, які ліричного героя так втомили, які нагадували йому “мне гоголового звіра”. Увільнитися від цього можна лише на деякий чаї бо, як говорить герой, “я не можу розминутися з людиною, я не можу бути самотнім”. Його втомили люди зі своєю метушнею, галасом, з;\ хотілося спокою.
Він тікає від “залізної руки города”
Навіщо людині тиша? Щоб почути й побачити щось головніше, важливе у житті, яке не осягнеш у щоденній метушні. Герой у темнім кімнаті. Йому здається, що навіть меблі, предмети зазіхають на цю тишу. У його серце просяться люди, які складали туди, “як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання або криваву жорстокість звіра”. Болю так багато, що ліричний герой уже не сприймає його, він утомився.
Зозуля б’є молоточком у кришталевий великий дзвін. Три вівчарки зчинили гвалт. Герой відпускає з ланцюга одну, і та мчить геть, бо їй воля
Дні ліричного героя протікають серед степу, серед нив. Киплять від гарячого вітру “срібноволосі вівса”.
Поступово той мир і спокій, що панували навколо, входять в душу ліричного героя, наповнюють її.
Герой щасливий, що зустрічається із сонцем, звертається до нього, як до живої істоти. Разом з вівчарками блукає полями й пускає “свою душу під чорний пар”.
“В городах земля одягнена в камінь і залізо – і недоступна”. Тут же герой став близько біля неї. Пив молоко – і відчував, що в нього вливається “екстракт луки”. Особливий тут і хліб. Ліричний герой відчуває себе багатим, хоч нічого не має. Уся земля – його.
Жайворонок грав на струнах небесної арфи симфонію поля. Серед безлюддя й тиші протікали дні іntermezzo ліричного героя.
Та ось він зустрічає на ниві “простого мужика”, слухає страшні речі про голодне, страшне життя багатодітної родини, про безправність, коли становий приходить і щотижня б’є селянина в лице, коли хати почорніли, а “брудні, негарні дівчата йдуть із важкої роботи”. Людське горе вливається в душу героя, і він готовий його сприйняти.
Коментар
Психологічна новела М. Коцюбинського “Intermezzo” дуже близька за жанровими ознаками до “поезії в прозі”, має автобіографічний характер. Ліричний герой, утомлений від метушні, галасу в місті, від сприйняття людського горя, втомився і поїхав відпочити в с. Кононівку. Спочатку не міг заспокоїтися, відійти від картин і думок, його переповнювали. Потім краса природи, тиша розвіяли втому й підготували до сприйняття людського горя, викликали бажання ось йому зарадити.
Авторові вдалося психологічно переконливо розкрити внутрішній стан людини за допомогою імпресіоністичної поетики: пейзажів, звукових образів, світлотіні, внутрішніх монологів, контрастів і ускладнених метафор та символів.
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
(1864-1913)
М. Коцюбинський народився у м. Вінниці в сім’ї дрібного урядовця.
У 1875-1876 роках він навчався у народному училищі в м. Барі, потім у ІІІаргородському духовному училищі. Захоплювався читанням художньої літератури, сам пробував писати, і вже тоді вчителі відзначали його літературні здібності. У Кам’янці-Подільському, де жив протягом двох років, Коцюбинський зблизився з групою народників.
У Вінниці, куди потім повернувся, Михайло заробляв приватними уроками, заснував нелегальний гурток молоді, через що потрапив до списку “неблагонадійних”.
Пише оповідання, вірші, займається перекладами з польської мови. У 1891 році складає іспити при Вінницькому реальному учини щі й одержує посвідчення народного вчителя. Вчителює в селі Лопатинцях на Вінниччині.
Протягом 1892-1895 років письменник працював у складі філоксерної комісії в Молдавії, вивчав життя бессарабських молдаван, написав на основі своїх спостережень кілька оповідань. Одружується й переїжджає спочатку до Житомира, потім до Чернігова, де отримує посаду діловода в земській управі, потім статистика в земстві, згодом стає членом Чернігівської архівної комісії.
У 1905 році Коцюбинський виїжджає за кордон на лікування, відвідує Німеччину, Італію, Австрію, Швейцарію. Пізніше лікується на о. Капрі, де товаришує з відомим російським письменником М. Горьким.
У 1911 році письменник організував у Чернігові літературні “суботи”, щоб підтримати творчу молодь. Там отримав підтримку майбутній видатний український поет Павло Тичина. І. Франко запросив Коцюбинського разом з іншими митцями відвідати Буковину, с. Криворівню. Під враженням від цієї поїздки Михайло Михайлович написав повість “Тіні забутих предків”. Товариство прихильників української науки призначило письменникові довічну пенсію, І він залишив роботу в земстві. Продовжив активну творчу роботу.
Похований у Чернігові біля Троїцького монастиря над річкою Десною.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)