Михайло Коцюбинський. “Дорогою ціною” (скорочено)

УРОК 49

Тема. Михайло Коцюбинський. “Дорогою ціною” (скорочено). Пригодницький, романтичний сюжет повісті. Вічний тип шукача правди. Протест Остапа і Соломії проти кріпосницької наруги – протест проти будь-якого насильства над людиною.

Мета: розпочати роботу над змістом твору, розкрити його проблематику; розвивати вміння робити власні висновки, аналізуючи вчинки героїв, висловлювати роздуми про проблему волі людини і можливості її досягнення в сучасних умовах; виховувати усвідомлення необхідності особистої свободи для гармонійного

розвитку.

Обладнання: виставка творів М. Коцюбинського, ілюстрації до них.

Міжпредметні зв’язки: тема волі та справедливості в зарубіжній романтичній літературі (Ш. Петефі, М. Лєрмонтов, РЛ. Стівенсон, Р. Берне та ін.).

Хід уроку

І. Мобілізація уваги учнів.

1. Вступне слово вчителя.

– Літнього дня курною дорогою, що вела до села Лопатинці у поле, йшов молодий чоловік, вище середнього зросту. Одягнений був хоч і не багато, але дбайливо, ошатно: добре випрасувані світлі штани, такого ж кольору черевики, полотняна з українською вишивкою сорочка, на голові солом’яний з чорною стрічкою бриль.

Зустрічаючись із селянами, молодик знімав бриля, і тоді помітні були несподівані для такого віку чималенькі залисини. Щиро посміхаючись, він першим вітався: “Добридень вам!” Невдовзі дивного “панка” бачили у полі, де він перебинтовував порізану серпом руку вдові – біднячці Марії Кльондз. Медичну скриньку незнайомець завжди носив із собою. А допомігши в біді, сідав на тугий сніп і розповідав селянам, як колись усі люди будуть вільні, щасливі…

Диваком цей “панок” видавався селянам ще й тому, що розмовляв українською мовою. Та ще й палко доводив, що це не “мужицька” мова, а мова, якою говорить великий народ.

За простоту і привітність, за доброту і щирість, за пошану до пісні і мови народної полюбили його селяни. Всіх покорив він своєю любов’ю до дітей. Завжди у нього у кишені були цукерки для них.

Отаким був 28-річний репетитор дітей бухгалтера Мельникова з цукроварні Михайло Коцюбинський. Але звідки він родом, хто його батьки, яким було його життя до “лопатинського періоду” – цього не знав ніхто. Хіба що парубок Андрій Дуляк, хата якого стояла навпроти будинку бухгалтера і з яким Коцюбинський швидко здружився. Повертаючись якось літнього місячного вечора зі сходу, Михайло розповів йому свою історію (За Л. Кудіною, Т. Шабельник).

2. Рольова гра “Розмова М. Коцюбинського з А. Дуляком”.

(Цей етап уроку можна провести і як читання та коментування спогадів рідних, друзів М. Коцюбинського про нього, а також висловів видатних діячів культури:

“Як я пригадую, він завжди був старанно вмитий, причесаний, в скромному, але чистому одязі: чоботи його завжди були вичищені. Видно було, що вдома йому віддавали особливу увагу. Та й сам він турбувався про свою акуратність: в боковій кишені його сурдучка завжди були гребінець і дзеркальце, щоб кожний раз під час перерви між лекціями можна було все привести до ладу; не залишався він також без носової хусточки…

… Якось приходить в учительську П. С. (учитель російської мови) з солідним жмутком учнівських творів учнів 4-го класу… Витягнувши звідти працю Михайлика, він став читати її перед нами всіма й закінчив читання вигуком: “Будем иметь своего литератора!” Я не пам’ятаю змісту цієї праці, в читання я якось добре не вслухувався, бо чимось був зайнятий, тільки пам’ятаю ту думку, що її висловив хтось із учителів: “Написано довольно легким слогом и приятным языком, да и

Смысл есть, но не верится, чтобы автор, хотя ученик четвертого класса, мог самостоятельно выполнить эту работу: вероятно, он позаимствовал откуда-то содержание и форму на заданую тему”.

3 такою думкою погодилися й інші, але П. С. настоював на своему “Нет, господа, это будущий писатель, будущий поэт”.

В. Ковердинсъкий. Шкільні роки М. Коцюбинського. 1927 р

“Сім’я Коцюбинського жила в Вінниці у власному будинкові Мати Михайла Михайловича Гликерія Максимівна була вже сліпою батько десь служив не у Вінниці, там і вмер… Сім’я Коцюбинських тоді складалась із матері й п’яти дітей: Михайла, Ліди, Хоми, Леоніда й Ольги. Сім’я весь час перебувала у скрутному матеріальному становищі. Почувались завжди великі злидні…Заробляв тільки один Михайло Михайлович приватними лекціями у Вінниці, а іноді виїжджав для цього і на села. Керувала господарством мати, діти завжди її слухали Всі господарські роботи виконувала старша дочка Лїда…

Добував десь Михайло Михайлович нелегальну літературу, тримати її в себе він боявся, бо був під доглядом поліції, і давав на схованку Недоборовським. Під вікнами Михайла Михайловича часто появлялися жандарми, тому вечорами він завжди старався щільно завішувати вікна, щоб з вулиці не видно було в хату”.

Спогади сестер Недоборовських. 1926 р.

“У моїй пам’яті наче перед очима стоїть вище середнього росту, мало не високий брюнет, стрункий і худорлявий, з глибокими, блискучими очима. Почав уже лисіти, але ж це не уймало краси його обличчя. Був він одягнутий у темний гарнітур*, сяяла на ньому біла сорочка з твердими передами, твердий комірець, підв’язаний чорним галстуком, і манжети; в бутонерці** у нього яскрава квітка. Але ж у товаристві вирізняв його не тільки одяг, ба й елегантність у поставі, у всіх рухах, навіть у мові. Хоча б говорив він про щось глибоко переконаний, хоч думки його не покривалися з думками розмовника, Михайла Михайловича не покидали його такт, делікатність і повага. Якась гармонійність і рівновага робили його появу такою дуже, дуже симпатичною…”

Д. Лукіянович. Пам ‘ятні зустрічі. 1958 р.

“… Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську і три східні: татарську, турецьку та циганську. Почерк мав дуже гарний і виразний…”

В. Гнатюк. Із спогадів про М. Коцюбинського. 1913 р.

“У Михайла Михайловича була невеличка книгозбірня з українських письменників, він роздавав книжки молодим селянам, що звичайно одвідували його у неділю, вони довго й залюбки сиділи й розмовляли з ним.

Таке близьке знайомство інтелігента з “простим” народом було рідкісним винятком в ті часи й викликало обурення багатьох, а взявши до уваги, що Михайло Михайлович говорив з селянами виключно українською мовою й поводився, як рівний з рівними, цілком зрозуміло буде, чому вважали його за людину небезпечну для тодішнього устрою.

Звичайно, я цього не розумів, але й мене дивувало, чого це так часто одвідують нас жандарми та урядник, вже пізніш зі слів батька я дізнався, що Михайло Михайлович знаходиться під таємним доглядом поліції й тому не міг одержати будь-якої посади в установах…

Нам, дітям, він часто розказував про життя селян, про їх недолю, з’ясовував ненормальність становища, що існувало, й давав напрямок нашим думкам в той бік, куди линуло його серце”.

М. Мельников. Про вчителя. 1926 р.

“… Коцюбинський розмовляв з усіма людьми – як з малими, так і з старими. Оце в жнива прийде на поле, сяде на сніп, а біля нього людей, як на зборах. Всю розмову записував”.

Т. Савуляк. Спогади про Коцюбинського. 1935 р.

“Він дуже любив квіти і, маючи солідні знання ботаніка, говорив про них як поет. Було якось особливо приємно бачити, коли він, тримаючи в руці квітку, пестив її і розповідав про неї:

– Дивіться, ось орхідея набула форми бджоли, цим вона бажає сказати, що не потребує відвідування комах. Скільки розуму всюди, скільки краси!..

Він особливо палко й ніжно любив свою Україну і часто чув солодкий запах чебрецю там, де його не було і немає.

А якось, побачивши попід стіною рибальського будинку блідо-рожеві мальви, – весь засвітився усмішкою і, скинувши капелюх, сказав до квітів:

– Здоровенькі були! Як живеться на чужині?”

Максим Горький. М. Коцюбинський. 1913 р.

“Тато каже: “Дітоньки, зараз прочитаємо казки”. Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика. Про десять робітників – пальців, що допомагали працювати. Нас, дітей, дуже здивувала ця казочка. Ми ворушили своїми пальчиками і дивувались, що вони такі маленькі, але можуть бути помічниками у роботі. Розказував татко й про рибку, яку спіймали. Особливо шкода було рибку. Навіщо її замордували? Це ж тато для нас, дітей, написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші…

… Він був людяним, не втрачав цієї риси протягом всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу. Він з завзяттям відгукувався на події сучасності, був чесною та правдивою людиною, захоплювався всім прекрасним, що бачив навкруги, і вмів знайти це прекрасне в людях, у природі, в мистецтві. Його завжди тягло до молоді. Він гуртував її навколо себе, любив усе молоде, все живе…”

І. Коцюбинський. Тато. 1958 р.

“Під час прогулянок батько завжди мав з собою записну книжку, куди занотовував образи, порівняння, приказки, – все, що помічало його спостережливе око письменника. Ця маленька книжка з червоного сап’яну була вірним товаришем батька.

Батько був тією людиною, яка скупчувала навкруги себе передову інтелігенцію міста Чернігова. На “понеділках”*, які організовував батько, в нашому домі збирались художники, поети, молодь, яка з захопленням слухала оповідання, що читав батько… На “понеділках” часто бував молодий поет Павло Тичина, який тільки що починав свою літературну діяльність і до якого з особливою прихильністю ставився батько, даючи йому поради…

Любимим місцем прогулянок батька була Болдина гора з чудовим краєвидом на зелені луки, що розляглись під горою аж до річки Десни… “Отут мене поховайте, як помру”, – казав він…

Поховали його на тому самому місці – на Болдиній горі, де він часто лежав та милувався чудовим краєвидом”.

*Тут допущена неточність: літературні читання Коцюбинського проводив у своєму домі не по понеділках, а по суботах.

І. Коцюбинський. Спогади про батька. 1938 р.

“… Помер Михайло Коцюбинський. Поліг великий майстер рідного слова, що в огненному горні свого творчого духу переливав його в самоцвітні кришталі і, як великий будівничий, виводив їх, свої мистецькі твори, повні великого художнього смаку, глибокої задуми і безмірно широкої любові до людей, їх – добрих і лихих – вчинків… Тілько й утішає віра, що та творча сила народного духу, котра надала його нам, не зникне безслідно ніколи, а його праця буде сіяти провідною зорею над шляхом інших, що підуть слідом за ним…”

Панас Мирний. Над розкритою могилою славетного сина України М. М. Коцюбинського. 1913 р.

II. Повідомлення теми та очікуваних результатів уроку.

1. Коментоване читання прологу та перших двох розділів твору.

(Словникова робота: поспільство – трудовий народ, селянство; кіш – козацький табір, стоянка; дідич – поміщик, володар; в некрути ( в рекрути) – у військо; канчук – нагайка; збасаманений (від басаман

– смуга на тілі від удару батогом) – дуже побитий; сакви – торби; катряга – тут: курінь; емісар (від лат. emissar – посланець) – особа, що виконує секретне доручення; кучма – шапка з овечого хутра; чугаїнка – верхній одяг, свитка; довідне, довідно – цілком певно, достовірно; хустя – білизна; пікет (від фр. piquet, буквально – кілок, віха) – невеликий сторожовий загін; фестон (від італ. festa – свято) – живописна або скульптурна прикраса у вигляді зубчастого або хвилястого візерунка).

2. Бесіда за змістом.

– Яким було становище покріпаченого селянства в Україні? Як про це говорить М. Коцюбинський?

– Що, на вашу думку, означає вислів: “Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі”? У якому алегоричному образі змальовано волелюбний український народ? Прочитайте це місце з твору.

– В чому виявився протест селян проти кріпацтва?

– Чому Остап і Соломія втікають із рідного села? За що пан збирався віддати Остапа в рекрути?

– Як ви розумієте слова Остапа: “Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив він шию в ярмо та й байдуже йому…”? Як характеризує героя його обурення покірністю народу панам?

– Що відчував Остап в момент прощання з рідним краєм? Якими зображувально-виражальними засобами автор відтворює внутрішній стан героя?

– Як ви думаєте, чому Соломія одружилася з нелюбом? Як ви ставитеся до того, що вона залишила чоловіка і втекла з коханим? Про що це свідчить?

– Під впливом яких обставин формувалися Остапові суспільні погляди та характер? Про що розмовляв він з людьми? Як вони реагували на слова Остапа? Чому?

– Яка небезпека загрожувала втікачам під час переправи? Що змушувало людей відважуватися на страждання і небезпеку?

– Розкажіть, як Остап та Соломія переправилися на другий берег Пруту. Які риси характеру при цьому у них виявилися?

– Перечитайте епізод, де описано переживання Остапа, коли він ступив на чужу землю. Які художні деталі розкривають психологічний стан героя? Із якими словами Остап залишив рідну країну?

– Що сталося після цього? Як закінчується другий розділ твору?

3. Проблемне питання.

– У рукописі твору царська цензура викреслила рядки: “Панську! Тим-то й ба, що панську. Та й хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою?

Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово”.

– Чому, на вашу думку, ці рядки не сподобалися цензурі?

III. Підбиття підсумків.

IV. Домашнє завдання.

Дочитайте до кінця скорочений варіант твору “Дорогою ціною”, вміщений у підручнику; підберіть до нього епіграф (Обов’язково).

Підготуйте розповідь про те, як тема волі та справедливості розкривається у творах зарубіжних письменників: М. Петефі, М. Лєрмонтова, РЛ. Стівенсона, Р. Бернса та ін. (За бажанням для окремих учнів).

*Гарнітур (від фр. garner – постачати, додавати) – комплект, набір предметів певного призначення; тут: “трійка” – піджак, жилет, брюки, найчастіше з однакової тканини.

**Бутонерка, бутоньєрка (фр. boutonniere, буквально – петелька) – тут: невеличка нагрудна кишенька, прорізана в одязі; в неї вкладають для прикраси маленьку кольорову хусточку або квітку; так називається і пучечок квітів, вставлений у кишеньку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Михайло Коцюбинський. “Дорогою ціною” (скорочено)

Categories: Конспекти уроків

Links