Інтелектуальний роман Манна. Проблематика й поетика
Термін “інтелектуальний роман” був уперше запропонований Томасом Манном. В 1924 р., у рік виходу у світло роману “Чарівна гора”, письменник помітив у статті “Про навчання Шпенглера”, що “Історичний і світовий перлиною 1914-1923 р. з надзвичайною силою загострив у свідомості сучасників потреба збагнення епохи, і це певним чином переломилося в художній творчості. “Процес цей, – писав Т. Манн, – стирає границі між наукою й мистецтвом, вливає живу, пульсуючу кров у відвернену думку, одухотворяє пластичний образ і створює той
Многослойность, многосоставность, присутність у єдиному художнім цілому далеко віддалений друг від друга шарів дійсності стало одним з найпоширеніших принципів у створенні романів 20 в. Манн членує дійсність на життя в долині й на Чарівній горі. Перша половина 20 століття
Поетика: Внутрішнє напруження в німецькому філософському романі багато в чому народжується саме тим виразно відчутним зусиллям, яке потрібно, щоб тримати в цілісності, сполучати реально, що розпався час. Сама форма насичена актуальним політичним змістом: художня творчість виконує завдання прочерчивания зв’язків там, де начебто б утворилися розриви, де начебто вільний від зобов’язань перед людством, де вона існує по видимості у своєму відособленому часі, хоча реально вона включена в космічне й “великий історичний час” (М. Бахтин)
Образ людини став конденсатором і вмістищем “обставин” – деяких їхніх показових властивостей і симптомів. Щиросердечне життя персонажів одержало могутній зовнішній регулятор. Це не стовкло середовище, скільки події світової історії й загальний стан миру
Час, зображений у романі – епоха, що передувала першій світовій війні. Але насичений цей роман питаннями, обретшими найгострішу актуальність після війни й революції 1918 р. Вгермании.
Італієць Сеттембрини. Представляє в романі шляхетний пафос старого гуманізму й лібералізму, потомствений борець проти феодалізму й абсолютизму, проти релігії й усякого обскурантизму. Він – масон, що бачить у масонстві організацію, що працює над моральним удосконаленням людства. Він мріє про підняття всього вищий щабель культури й прогресу, як технічного, так і загальгуманістичного, про подолання всіх матеріальних тягот і звад і війн. Виступаючи в принципі за всебічний розвиток людської особистості. Він раціоналіст. Він суперечливий: патетика змішується з комізмом, пишномовність із щирістю, демократичні принципи й простонародна невимогливість із аристократичною вишуканістю смаку
Ганс Касторп, однак, аж ніяк не відразу віддає перевагу першому своєму наставникові. Дозвіл їх споровши взагалі не може привести до розв’язки ідейних вузлів роману, хоча у фігурі Нафти Манн відбив багато суспільних тенденцій, приведшие до перемоги фашизму в Німеччині. Причина коливань Касторпа не тільки в практичній слабості відвернених ідеалів Сеттембрини, що втратили в 20 столітті опору в реальній дійсності. Причина в тім, що суперечки Сеттембрини й Нафти не відбивають всієї складності життя, як не відбивають вони й складності роману (“дуже розумно”).Примітно, що до кінця роману Саттембрини взагалі перетворює. Його прекраснодушність здобуває бойові форми, у його мовленнях чуються нотки справжньої активності, його гуманізм, несмторя на підкреслене миролюбство, стає войовничим. Намечается навіть кристалізація, з погляду Манна, якогось справді позитивного й притім життєздатного аспекту у світі сучасної буржуазної ідеології. Але все-таки цей аспект тільки намечается – і його відразу ж захльостує шквал світової війни
Нафта. Він єзуїт, для которго середньовіччя, епоха панування католицизму й князівської влади, представляється ідеальною епохою. І в сучасності він передбачає повернення до цієї епохи. Але разом з тим він знає, що це повернення не може бути пов’язане з тими новітніми соціальними процесами, які відбуваються в сучасному суспільстві. І свій феодально-католичсекий ідеал він з’єднує з ідеалом, що він сам позначив як комуністичний. Самогубство Нафти найвищою мірою істотно для роману ще в тім плані, що воно дає відповідь на питання про те, хто більше прав із двох “вихователів” Гансу Касторпа. Гуманізм і шляхетність Сеттембрини виявляються сильніше й життєвіше, ніж похмуре людиноненависництво Нафти.
Другим шаром, поверх написаного, надаючи жвиой художньої конкретності вищий символічний зміст (як доданий він, наприклад, і самої ізольованої від зовнішнього миру Чарівній горі – іспитової голбе, де ставиться досвід пізнання життя), веде Манн найважливіші для нього Теми, і серед них тему про елементарному, неприборканому-інстинктивному, сильному не тільки в гарячкових баченнях Нафти, але й у самім житті
При першій же прогулянці Гансу Касторпа по коридорі санотория за однією із дверей лунає незвичайний кашель, “начебто бачиш нутро людини”. Смерть не влазить у санаторії Бергхоф у те врочисте фрачне одягання, до якому герой звик зустрічати її на рівнині. Але й багато сторін дозвільного існування мешканців санаторію відзначені в романі підкресленим біологізмом. Лякають рясні трапези, з жадібністю поглина хворими, а часто й напівживими людьми. Лякає царящая тут напружена еротичність. Сама хвороба починає сприйматися як наслідок розбещеності, відсутності дисципліни, недозволенного розгулу тілесного початку
Через приглядивание до хвороби й смерті (відвідування Гансом Касторпом кімнат умираючих), а заодно й до народження, зміні поколінь (глави, присвячені спогадам про дідівський будинок і купельной чаші), через завзяте читання героєм книг про систему кровообігу, будові шкіри й т. д. (“Я змусив його пережити явище медицини як подію”, – писав згодом автор) веде Томас Манн ту саму найважливішу тему
Поступово й поволі читач уловлює подібність різноманітних явищ, поступово усвідомлює, що взаимоборство хаосу й порядку, тілесних і духовного, інстинктів і розуму відбувається не тільки в санаторії Бергхоф, але й у загальному існуванні й у людській історії
Для скромного героя “Чарівної гори” Гансу Касторпа ідея “оволодіння протиріччями” залишалася хвилинним осяянням (глава “Сніг”). Героєві відкривається тепер те, що завзято, але ненав’язливо відкривалося читачеві протягом сотень сторінок роману. “Людина – хазяїн протиріч”, – містить Ганс Касторп. Але це означає можливість, що вислизає, і важке завдання, а не ззовні подароване рішення. Питання, що хвилювало всіх великих романістів 20 в., питання про те, як правильно жити, сприймається Томасом Манном як постійно варта перед кожним завдання
(2 votes, average: 3.00 out of 5)