Індивідуальність творчості Н. Кулиша
Микола Кулиш – видатний драматург першої половини XX сторіччя. Художньо завершені, гострі-конфліктні добутки Н. Кулиша зробили визнання їхньому авторові не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Його п’єси відзначалися гостротою проблематики, актуальністю, емоційною напруженістю, рельєфним зображенням характерів. Згадаємо драму “97” або п’єсу “Мина Мазайло”. Ці добутки відображають події, які хвилювали народ України; змушують задуматися над зображеними подіями
Правдивість, глибока досконалість – от що відрізняє
Н. Кулиш закладає в основу п’єс реальні події. Наприклад, п’єса “Мина Мазайло” була написана в 1928 році. Автор розкриває актуальну тоді тему – “українізація” українців. Якою любов’ю “дзенькають” всі репліки Мокія Мазайла про українську мову – єдиної й рідної матері українців. Пропонуючи Уле “стати українкою” або “українізуватися”, він говорить: “Ви станете більше культурною, корисною громадянкою… Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас…”. За цими словами ми виразно бачимо індивідуальність самого Кулиша, що дуже любив українську мову, пишався тим, що він українець. Тому такої відрази сповнені репліки, написані для Мини Мазайло, що хоче змінити свою дійсно українське прізвище на росіянку “Мазенин”, тому що він говорить, що навіть дівчини не любили його через таке прізвище
Відбувається конфлікт між Мазайло-Старшим і Мазайло-Младшим. Н. Кулиш, як ми бачимо, цілком і повністю згодний з Мокієм, що говорить: “…могутньо вивчаю забутий і розбитий, і все-таки таки який богатий, прекрасна наша Мова! Кожне слово! Щоб не пропало… щоб придалося воно на нове будівництво”. Це, мені здається, слова самого драматурга, що виразив ними свою індивідуальність. “І українці – це не російські люди?” – запитує тітка Мотя. На що самовпевнений Мазайло відповідає: “Українцями наизваются ті, хто вчить нещасних службовців так званій українській мові. Не малорусскому й не тарасошевченковскому, а українському – і це наша малороссийская трагедія”. Невже це міг сказати той, хто все життя провів на Україні, їв її хліб, дихав її повітрям? Тому дядько Тарас і називає його не Мазайлом. а “Зайломазом”. Дядько Тарас і Мокій – це начебто другий голос автора, що підказує їм свої думки. Взагалі, сюжет “Мини Мазайло” побудований на зіставленні української й російської мов. Саме ця двомовність і є його естетичним ключем. Кожна нова п’єса Кулиша – це принципово нова проба нової естетики. Найважливіше в нього – люди й типи, уміння відтворювати людську природу, драму становлення Людини. Він уперше вивів на український кін героя революції Мусія Копистку, вихопивши його, по власному визнанню, буквально з життя (“97”), зобразив з іронією комсомольця – філолога Мокія (“Мина Мазайло”).
Сучасник для Миколи Кулиша – глибоко трагічна істота: теперішня людина не може самореалізуватися при умовах неволі й тотального підлабузництва. Його герої – люди самотні, самотні навіть у юрбі. Індивідуальність його – це те, що він є драматургом не відповіді, а питання й це стало одним з основних конфліктів Кулиша з дійсністю, що вимагала однозначних, а тому спрощених відповідей на самі складні питання. Відповідно до Кулишу, якщо володарями миру не стануть поезія, розкутість, багатомірність, те “Людина із заголовної букви поволі зменшиться до людини юрби”. Тому кожному з нас необхідно мати свою індивідуальність, індивідуальність у розмові, в одязі, взагалі, у всьому. Необхідно мати свою індивідуальність, як має її видатний український драматург Микола Кулиш!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)