Гектор – син Приама, проводир троянського війська. Як і Ахілл, Г. у всіх своїх учинках керується військовою честю, але якщо Ахілл цінує її заради її самої, те Г., дотримуючи свою честь, у той же час усвідомить, що несе відповідальність перед своїм народом, інтереси якого він повинен захищати. Гомер показує, як у душі Г. борються два прагнення: уникнути поразки у війні й зберегти незаплямованої свою репутацію хороброго воїна й героя. У силу цього образ Г. складніше, ніж образ його головного супротивника, Ахілла. Поводження Г. часто буває суперечливим,
оскільки мотивами його вчинків виступає те спрага слави (що типово для епічного героя), те розуміння боргу перед вітчизною й народом, яким він, як син пануючи й вождь, не вправі жертвувати в погоні за репутацією непереможного воїна й хороброго. Відкидаючи раду досвідченого воєначальника Полідама, що, посилаючись на дурну ознаку, відговорює Г. від нападу на табір ахейцев, Г. заявляє: “Знамення краще всіх – за батьківщину хоробро боротися”.
Однак, коли Гектора вмовляють повернутися в Трою, не залишатися на поле брані й ухилитися від двобою з Ахіллом, Г. надходить не як мудрий обережний вождь, а
як воїн, яким рухає честолюбство й пристрасть. Гордість не дозволяє йому шукати зашиті за укріпленими стінами міста. Навіть передчуваючи свою загибель, що, як він прекрасно розуміє, неминуче спричинить падіння й розгарбування Трої, Г. зневажає інтересами країни й вступає у фатальне для нього єдиноборство з Ахіллом. І все-таки перед своєю кончиною Г. зізнається в тім, що надійшов нерозважно: “Громадянин самий останній може сказати в Илионе: /Гектор народ погубив, на свою понадіявшись силу!”
