Ідеї гуманізму у п’єсі М. Горького “На дні”

П’єса М. Горького “На дні” була написана у 1902 році, у переломний момент для історії Росії. Автор вводить у російську літературу нового героя – люмпена, босяка, але розповідає про нього по-новому. Тема людей “дна” не нова для російської літератури: Гоголь, Достоєвський, Гіляровський зверталися до цієї теми. Сам Горький відзначав, що п’єса виявилася підсумком його майже двадцятилітніх спостережень над світом “колишніх людей”. Похмурий побут костилєвської нічліжки зображений Горьким як втілення соціального зла. Автор

описує цей притулок убогих і “сірих”: підвал, схожий на печеру, кам’яні зводи, закопчені, зі штукатуркою, що обвалилася. Під зводами костилєвського підземелля виявилися люди всілякого характеру і соціального стану. Кожний з них наділений своїми, індивідуальними рисами. Тут і робітник Кліщ, що живе надією на повернення до чесної праці, і злодій Васько Попіл, що жадає правильного життя, Актор, поглинений спогадами про свою колишню славу, Настя, що жагуче рветься до теперішній, великій любові.

Усі ці люди, звичайно, гідні кращої долі. Тим трагічніший їх стан. Малюючи мешканців костилєвської нічліжки і відзначаючи

в них людські риси, гідні жалі, Горький разом з тим говорить про безсилля босяків, їхню непридатність для справи перебудови Росії. Кожний мешканець нічліжки живе надіями, але зробити що-небудь, змінити свій жалюгідний стан не може в силу трагічного збігу обставин. І залишаються одні тільки декларації про те, що “людина… звучить гордо”. Але з’являється у п’єсі новий, невідомо звідки взятий персонаж – Лука. Разом з ним з’являється новий мотив у п’єсі: можливість розради або додаткової надії. Сам Горький указував, у чому складалася головна проблема п’єси. Основне питання, що він хотів поставити, зводилося до того, що потрібніше – істина або жаль. Що потрібніше? Чи потрібно доводити жаль до того, щоб користуватися неправдою, як Лука? Ці слова Горького досить знаменні. За ними стоїть глибока філософська думка, точніше, питання: що краще – істина або жаль, правда або неправда у порятунок. Мабуть, це питання так само складне, як і саме життя. Над вирішенням його билися багато поколінь. Проте, спробуємо знайти відповідь на нього. Мандрівник Лука виконує у п’єсі роль втішника. Ганну він заспокоює розмовою про блаженну тишу після смерті. Попела він спокушає картинами вільного життя в Сибіру. Нещасному п’яниці Акторові він повідомляє про устрій спеціальних лікарень, де лікують алкоголіків. Так він усюди сіє слова розради і надії. Жаль тільки, що усі його обіцянки засновані на неправді. Немає вільного життя в Сибіру, немає порятунку Акторові від його важкої недуги. Помре нещасна Ганна, так і не побачила теперішнього життя, мучилася думкою, “як би більше іншого не з’їсти”. Наміри Луки допомогти іншим людям здаються зрозумілими. Він розповідає притчу про людину, що вірила в існування праведної землі. Коли якийсь учений довів, що такої землі ні, людина з горя повісилася. Цим Лука хоче зайвий раз підтвердити, наскільки рятівною може бути для людей іноді неправда, і як не потрібна і небезпечна для них найчастіше буває правда. Цю філософію виправдання рятівної неправди Горький відкидає.

Неправда старця Луки, підкреслює Горький, відіграє реакційну роль. Замість того щоб кликати на боротьбу проти несправедливого життя, він примиряє пригноблених і знедолених із гнобителями і тиранами. Ця неправда, на думку автора п’єси, є вираженням слабкості, історичного безсилля. Така позиція автора. Ми бачимо, що сама композиція п’єси, її внутрішній рух, викривають філософію Луки. На початку п’єси кожний з героїв одержимий своєю мрією, своєю ілюзією. Поява Луки з його філософією розради і примирення зміцнює у мешканцях нічліжки впевненість у правоті їх неясних і примарних захоплень і дум. Але замість світу і тиші у костилєвській нічліжці назрівають драматичні події, які досягають своєї кульмінації у сцені вбивства старого Костилєва. Сама дійсність, сама сувора правда життя, відбита у п’єсі, спростовує втішливу неправду Луки. У світі, що відбувається на сцені, милостиві просторікування Луки здаються фальшивими. Горький прибігає до незвичайного композиційного прийому – він задовго до фіналу, у третьому акті, забирає одного з головних героїв п’єси: Лука зникає і в останньому, четвертому акті вже не з’являється на сцені. Філософію Луки відкрито відкидає протипоставлений йому Сатин. “Неправда – релігія рабів і хазяїв. Правда – Бог вільної людини!” – говорить він. Із цього зовсім не виходить, що Сатин – позитивний герой. Головне достоїнство Сатина в тім, що він розумний і краще всіх бачить неправду.

Але до теперішньої справи Сатин непридатний. Фактичної відповіді на питання автора: “Що краще: істина або жаль?” у п’єсі немає. Іноді здається, що неправда у порятунок необхідна. Лука намагається дати людям, що гинуть, хоч якусь надію. Він втішає їх, заспокоює, несе полегшення мешканцям “дна”. Все ж таки інші клянуть життя… і грішать, грішать, грішать. А людина живе надією! Гуманістична ідея п’єси виявилася вище тих рамок, які позначив сам автор. Горький, роз’ясняючи артистам МХАТА, як повинні грати актори у його п’єсі, говорив, що Лука – “людина хитра, собі на розумі, що спритно користується розташуванням до себе людей”. Але артист Москвін, що грав Луку, зіграв його так щиро, проникливо і переконливо, що вийшов за рамки, які були поставлені Горьким. Образ Луки виявився більш гуманним і вічним, чим полум’яні монологи шулера Сатина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Ідеї гуманізму у п’єсі М. Горького “На дні”

Categories: Шкільні твори

Links