Ідея служіння митця нородові в новелі М. Коцюбинського “Intermezzo”
Новела “Intermezzo” написана у 1908 році після подій 1905-1907 років, пережитих автором. Вона містить відгомін цих подій, інтерпретованих М. Коцюбинським через переживання ліричного героя, якого більшість критиків ототожнюють із самим автором. Це дає нам право стверджувати, що в новелі розкривається не тільки тема служіння інтелігенції народові, але й ідея служіння митця суспільству.
Почасти ліричний герой – це сам автор, стомлений безліччю “треба” і “мусиш”. Ось як говорить про це М. Коцюбинський: “Я утомився. Бо життя безупинно
Прагнення самотності обгрунтоване неприпустимістю того стану морального збайдужіння інтелігенції, розчарованості й апатії, яке з’явилося в період соціальної кризи початку XX століття. Як це сталося?
Письменник вважає цілком природним те, що митець сприймає усі болі людські як свої: так личить порядній
Автор змальовує незвичну для всієї нашої літератури картину збайдужілості людини, коли, прочитавши про повішених, вона спокійно заїдає цю звістку сливою. Письменника лякає подібна відсутність нормальної реакції. Що ж потрібно, щоб змінити такий стан? Як відповідь на це питання М. Коцюбинський подає прекрасні картини природи, що здатна вилікувати зболену душу. Вона надає снаги, вона нагадує про велич вічного і кличе відновити втрачену гармонію заради оновлення, заради самого життя.
А диво повернення до людини вражає своєю пронизливою правдою. Людина не може бути самотньою увесь час, вона мусить знаходитися серед людей. І місце митця саме у суспільстві – там, де він найбільш необхідний, де болі й страждання людські досягли краю. І ліричний герой новели після душевного перепочинку бажає повернутися до людей. “Говори, говори”, – звертається він до мужика, що уособлює для нього все горе людське. Він знову готовий служити людям, як і належить справжньому митцеві.