“Проблемна філософська драма-феєрія “Лісова пісня” – неповторно прекрасна думками й мріями, глибокими ідеями й шляхетними почуттями, музикальністю мови й красою зображення чарівної української природи”, – писав про Твір Лесі Українки М. Рильськ. Наша література не знає іншої драми такого роду, яка б за повнотою відтворення єдності людини й природи зрівнялася з “Лісовою піснею”. У свою драму Леся Українка вклала “кольори душі” і перелила зі свого серця “те, що не вмирає”. Це драма-пісня, ніжна, як голос сопілки,
як пісня волинського краю, що замріялася, глибока, мудра
Вона відкриває перед нами чарівну природу Полісся в лісових шумах, у гулі весняної ночі, у легкому подиху вітру. Добро й зло, вірність і зрада зштовхнулися в цій драмі, що розповідає про високі почуття, про гармонію людини й природи. Уже з перших сторінок добутку ми попадаємо в лісове царство Волині. “Старезний, густий, предковечний ліс…” Наша уява малює провесну; проліски, сон-траву, безлисті дерева. Провесною пробуджується Мавка.
Вона оживає разом з весною, одягається в пишне одіяння. Повертає до життя її не тільки весна, а й гра сопілки
Лукаша. “На голос ластовиння озивається зозуля, потім соловейко, розцвітає дика мальва, біліє кольори калини, глід соромливо рожевіє, навіть чорний безлистий терник показує ніжні квіти”. Починається зіткнення людини із природою. Воно породжує прагнення до гармонії людини й природи. А де прагнення до гармонії, там і спокій, і взаєморозуміння, і любов. У першій дії драми поетеса описує найповніше цвітіння природи й разом з ним апофеоз почуттів Лукаша й Мавки. Від чистої любові розцвітає й збагачується душа юнака. Від природи він наділений талантом музиканта-творця. Цей дарунок співучої душі Лукаша, що показується й здобуває більшу силу в лісі, біля озера, коли він зустрічається з Мавкой. Талант його розкривається в єдності із природою – невичерпним джерелом нашого життя й Творчості. Але Лукаш не може піднятися до свого поетичного дарунка. Мавка говорить: “… Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятися”. Коротка, як літня ніч, любов Лукаша. Коли юнак втрачає почуття гармонії із природою, він гине. Мавка віддає своє безсмертя, свій найцінніший дарунок природи, заради порятунку Лукаша. З відкритою душею прийшла ця лісова дівчина до людей, щоб ті зрозуміли свою духовну вбогість. Мавке властиві волелюбність, щирість і глибина почуттів, тонке відчуття природи. Вона є символом гармонічної людини, втіленням багатства й краси лісу. Леся Українка призиває оберігати цю красу, застерігає людини від бездумного знищення природного середовища. Тому що Природа може відповісти жорстокістю на жорстокість. Килина й мати Лукаша не розуміли Мавки, їм не потрібна гра на сопілці, не тішили їхні квіти, не радувала природа. Жінки зламали згода з лісом. Після смерті дядька Лева Килина продає віковічний дуб, що був прикрасою всього лісу. І сили природи мстять. Людина повинен розуміти й поважати природу, жити згідно з нею. Дядько Лев – живий приклад гармонії у відносинах людини й природи. Він живе в злагоді з лісовим царством, знає його закони, поважає їх. Дядько Лев старанно береже дуб
…Я таки полюбив природу вашу лісову. Як буду умирати, то прийду, як звір, до лісу, – отут під дубом нехай і поховають…
“Він умів тримати з нами згоду”, – так характеризують Лева лісові сили. “Лісова пісня” – це поетичний добуток про красу чистої любові, про високу мрію людини, про його вічне прагнення до прекрасного, до гуманних людських відносин, до гармонії людини із природою. Прекрасне в природі, як і в людській душі, ніколи не вмирає. Драма вчить любити природу, пізнавати її закони, по-хазяйськи користуватися її багатствами
(2 votes, average: 3.50 out of 5)