Ідейно-художня своєрідність роману у віршах “Євгеній Онєгін”
Автор веде протягом усього роману безперестанну боротьбу з переможеним класицизмом і перемігшим романтизмом. Він пародіює ложноклассический епос і впевнено декламує свою відмову від віджилої естетики:
Благослови мою довгу працю,
Про ти, епічна муза!
И, вірний ціпок мені вручивши,
Не дай блукати мені вскосъ і криво.
Досить. Із плечей геть тягар!
Я класицизму віддав честь…
Настільки ж іронічно, але набагато тонше, пародіює Пушкін споганену романтичну елегію: сучасники не могли без посмішки читати передсмертні вірші
Куди, куди ви вийшли,
Весни моєї златые дні?
Що день прийдешній мені готовить?
Його мій погляд дарма ловить,
У глибокій імлі таїться він.
Немає потреби; прав долі закон.
ЧиВпаду я, стрілою простромлений,
Иль мимо пролетить вона, Все благо…
Пушкін в “Євгенію Онєгіні” бореться за народності літератури, за демократизацію російської культури, за створення мови російського суспільства, вільного від застарілої
Пушкін уводить у сюжет образ автора, він почуває назрілу необхідність самому розкритися в добутку. Автор проникливо ділиться із читачами деталями своєї біографії, своїми життєвими спостереженнями, ідеями. Форми й Теми його звертань до читача незвичайно різноманітні: онто наближається до нього, те, відділяючись, веде його за собою, то підкреслює своє знайомство з героями роману, надаючи цим самим правдивість всьому описуваному.
Стильовий діапазон оповідання гранично широкий – від високого (“Пройшла любов,.з’явилася муза, і прояснився темний розум. Вільний, знову шукаю сполучника чарівних звуків, почуттів і дум…”), пронизливо ліричного (“Я пам’ятаю море перед грозою: як я заздрив хвилям, що біжать бурхливої чередою з любов’ю лягти до її ніг!”) до гранично реалістичного (“…ще не перестали тупотіти, сякатися, кашляти, шикати, ляскати; ще зовні й усередині скрізь блищать ліхтарі…”) і по-справжньому сатиричного (“Зі своєї супругою огрядної приїхав товстий Дріб’язковий; Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків…”). Поет малює реалістичну картину життя свого часу й створює образ яскравого, чарівного співрозмовника.
Постійно тримати читача в напрузі протягом усього віршованого добутку такого розміру А. С. Пушкіну вдалося завдяки винаходу їм нової, самої довгої строфи в російської поезії – четырнадцатистрочной “онегинской строфи”. У ній використані всі класичні види римування: перший чотиривірш – рима перехресна, друге – рима парна, третя – що охоплює й, на закінчення, двустишие, зв’язане парним співзвуччям. Практично весь роман написаний цими строфами зі строгою системою римування чотиристопним ямбом. Пушкіна не зрячи вибрав цей розмір: їм дуже зручно вести оповідання, він енергійний, пружний, уміщає в себе відтінки різних почуттів від ліричний^-ліричного-ліричний-ніжно-ліричного, від мрійливого й філософського роздуму до поривів гніву, обурення, до вираження іронії, сатиричного сприйняття. Настільки ж уміло Пушкіна міняє ритм, інтонацію, лексику, що дозволяє відбивати мир у всій його розмаїтості. До того ж кожна строфа являє собою як би окрему головкому. І це дає можливість поетові вільно розвивати окремі епізоди оповідання, якщо потрібно, те й відволікатися убік, вставляти свої міркування про те або інше явище життя, не перериваючи основної нитки оповідання.
Пушкіну, з його доконаною поетичною технікою, богатым уявою й чарівним володінням російською мовою вдалося витримати вибрану строфу протягом усього роману, анітрошки не послабляючи напруженості сприйняття подій роману читачем. Тільки в листах головних героїв друг до друга автор розмиває границі строф, підкреслюючи цим самої щиросердечний порив, глибину й силу страсті. Пісня кріпосних дівчин, що так перегукується зі збентеженим щиросердечним станом Тетяни, також випадає з малюнка роману. Ритм тут повільний, співучий… В іншому ж з першої строфи (“Мій дядько самих чесних правил, коли не в жарт занедужав…”) до останньої А. С. Пушкін блискуче витримав стиль і розмір оповідання. Останні рядки роману написані всі тим же енергійним ямбом:
Блаженний, хто свято життя рано
Залишив, не допивши до дна
Келиха повного вина,
Хто не дочел її роману
И раптом умів розстатися з ним,
Як я з Онєгіним моїм
(1 votes, average: 5.00 out of 5)