Ідейно-тематичний зв’язок поеми “Мцыри” з лірикою М. Ю. Лермонтова
Поема “Мцыри” один з останніх класичних зразків російської романтичної поезії. Проблематика цього добутку тісно пов’язана Із центральними темами ліричної Творчості Лермонтова: темою самітності, незадоволеності навколишнім світом, спрагою боротьби й волі. Мцыри – герой-борець, що протестує проти насильства над особистістю. Він жадає волі, волі, “просить бури”, подібно вітрилу, не задовольняючись тихою долею ченця, не покоряючись долі: Таких два життя за одну, Але тільки повну тривог, Я проміняв би, якщо б міг. В’язницею став
Тільки поза монастирем він жив. І ліричний герой вірша “Вітрило” не знаходить заспокоєння в реальному житті, не може піти на примирення з дійсністю: Під ним струмінь світлішай лазурі, Над ним промінь сонця золотий… А він, заколотний, просить бури, Начебто в бурах є спокій! Хіба не так само Мцыри, “як брат, обійнятися з бурою був би радий”? У цьому вірші виражене невикорінне прагнення досягти недосяжного.
Саме цим високим змістом автор наповнив і поему “Мцыри”: хоча героєві не вдалося знайти шлях у рідну країну, “де люди вільні, як орли”, Лермонтов прославив пошуки могутності волі, мужності, заколот і боротьбу, до яких би трагічних результатів вони не вели. Образ Мцыри схожий також з ліричним героєм вірша “Листок”, відірваним від “гілки рідної” і не знаходить спокою ніде. Недарма вмираючий говорить сам про себе: “Грозою відірваний листок”.
Близька Мцыри й тема самітності, червоною ниткою пронизуюча вся творчість Михайла Юрійовича. Самотній, що біліє “у тумані моря блакитному” вітрило, “один і без мети” носиться по світлу дубовий листок… І герой поеми самотній: Спочатку бігав він від усіх, Бродив безмовний, самотній…
– причому самотно не тільки в середовищі ченців, але й в усьому світі людському. І недарма зрозумілі Мцыри Думи роз’єднаних потоком самотніх скель, яким “не сойтиться ніколи”. Цей же мотив самітності, мрія про з’єднання непоєднуваного звучать у вірші “На півночі дикому коштує самотньо…”, виражаючись в образі сосни, що марить про такій же самотній і смутній “прекрасній пальмі”. Далекий миру людей, що нехтує своє оточення, Мцыри почуває споріднення лише сприродой.
Дитя природи, він припадає до землі й довідається таємницю пташиних пісень, загадки їхнього віщого щебету, йому зрозумілий “немолчный ремство”, “вічна суперечка” потоку “із упертої грудою каменів”, дума скель, що жадають зустрічі. У цій рідній йому середовищу погляд його загострюється: він зауважує блиск зміїної луски й відливи срібла на вовні барса, він бачить “зубці далеких гір” і бліду смугу “меж темним небом і землею”. Природа настільки будить “старанний погляд” Мцыри, що йому чудиться, начебто крізь прозоруу синявий небесного зводу він може стежити “ангела поле” . Схожий стан душі ми бачимо в ліричного героя вірша “Коли хвилюється жовтіюча нива…
“. Він сприймає пейзаж “сладостным”, привітним, його душу перебуває в гармонії із природою, великою силою, що вносить у душу спокій і надію, що упокорює тривогу: Тоді упокорюється душі моєї тривога, Тоді розходяться зморшки на чолі, – И щастя я можу осягнути на землі, И в небесах я бачу бога… Але найбільшою любов’ю для Мцыри була та “одна але полум’яна пристрасть”, що “згризла душу й спалила”, – любов до батьківщини. Цим почуттям був обумовлений і його жагучий порив до волі. І навіть перед смертю останній привіт він посилає рідному Кавказу, бажаючи, щоб його поховали в такому місці, звідки видні його сніжні вершини: Звідти видна й Кавказ!
Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле, Надішле із прохолодним вітерцем… Подібний по змісту зі сповіддю Мцыри щодо цього передсмертний монолог героя вірша “Заповіт”. Основний тон його становить скепсис, гіркоту й незадоволеність. Умираючий армієць самотній, його “долею, сказати по правді, дуже ніхто не стурбований”. Але він вірний своєму патріотичному боргу, його любов до Батьківщини позначається в прихильності до “рідного краю”, йому єдиному поранений посилає свій останній уклін
Таким чином, поема “Мцыри” тематично пов’язана з лірикою Лермонтова. Мужність, цілісність натури, героїзм головного героя поеми є докором бездіяльному й ” ганебно-легкодухому” поколінню Лермонтова, що “в’яне без боротьби” і про яке великий поет сказав гіркі слова: Юрбою угрюмою й незабаром позабутої Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці
(1 votes, average: 5.00 out of 5)