І сповідь, і заповіт живим у вірші “Я був вбитий під Ржевом”
Як полюбляють хлопчики гратися у війну! Ця традиційна гра виховує у них чоловічі якості: зброю треба брати до рук лише для захисту – себе, близьких, рідної землі. У 1941 році вони, учорашні хлопчики, які тільки уявляли собі бої, побачили справжню війну. Від імені одного з них написаний вірш О. Твардовського “Я був вбитий під Ржевом!”. Рядки вірша – це наче голос тих, хто загинув в перших боях із фашистами, тих солдат, котрі вже ніколи не повернуться додому. Я убит подо Ржевом, В безнмянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налете!
Це
Та для Твардовського найголовніше – це безсмертна душа. Навіть убитий, солдат прагне перемогти ворога, душа його запитує у тих, хто живий: “Я убит и не знаю, наш ли Ржев наконец?..” Поет висловлює найголовніше, заради чого відбувається страшна подія – смертельне жертвоприношення:
И у мертвих, безгласних, Есть отрада одна: Мы за Родину пали,
Цей вірш – посмертна сповідь, бажання осмислити правду війни. Цю правду намагається зрозуміти солдат, який сплатив за перемогу найвищу ціну. Солдат нікого не звинувачує, нікому не дорікає, бо розуміє, що таких, як він, буде ще багато – на кожному кроці війни. Оскільки сповідь – це останні слова перед смертю і переходом у вічне життя, Твардовський у вуста свого героя вкладає найголовніше – заповіт, настанову. Без заповіту безіменний подвиг цього солдата і подвиги мільйонів таких солдат втрачає сенс. Загибель має бути тільки заради повної Перемоги, заради щастя тих, хто залишиться жити. Тому герой заповідає живим жити щасливо, служити Вітчизні, завжди святкувати Перемогу та берегти пам’ять про тих, хто своїм життям здобув цю Перемогу, про загиблих, які наближали її:
И беречь ее свято, Братья, счастье свое В память воина-брата, Что погиб за нее!
Трагічна правда війни у вірші 0. Твардовського “Я був вбитий під Ржевом!” “Від Радянського Інформбюро!” – ці слова, якими починалися звіти про події на фронтах Великої Вітчизняної війни пам’ятають фронтовики, ці слова є і майже у кожному кіно про війну. Та кіношні вибухи і смерть дуже мало схожі на трагічну правду війни. Вибухи, кров, рани, смерть, пожежі, зруйновані будинки, страждання і сирітство – все це наш народ пережив насправді, сплативши за Велику Перемогу страшну ціну. Олександр Твардовський, письменник-фронтовик, так глибоко відчував війну, такі страшні шрами вона залишила у його душі, що найкращі свої твори поет написав саме про цей період життя – і свого, і всього народу. Це була війна не па життя, а на смерть, і Твардовський відтворив свої особисті відчуття цих великих подій.
Твір починається зі слів: “Я убит подо Ржевом!” Реальне російське містечко Ржев стало місцем, де Радянська армія намагалася зупинити армію Рейха, де радянські солдати чинили опір фашистській навалі. Солдати не тільки виконували накази командування, це було особисте бажання кожного, хто обороняв рубежі під Ржевом. Герой Твардовського каже, що він не сам, він неодноразово наголошує на і тому, що таких, як він, – багато: “Я убит подо Ржевом, Тот еще под Москвой!” Цс роздуми про ціну Перемоги, про війну і мир, про вічний борг живих перед і йми, хто віддав своє життя за їхнє щастя.
Драматична сповідь мертвого солдата містить запитання, яке має виникати у кожного, хто думає про війну. Велику ціну сплачують тільки за найважливіше:
Наши очи померкли, Пламень сердца погас, На земле на поверке Вызывают не нас. Нам свои боевне Не носить ордена Вам – все это, живое. Нам – отрада одна: Что недаром боролись Мы за Родину-мать!
Закінчується вірш Твардовського заповітом усім живим: не можна забувати про подвиг, про тих, хто віддав життя за Перемогу, хто захистив світ, віддавши найдорожче – життя. Треба все робити для того, щоб ніколи більше не повторювалися страшні події війни.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)