Взаємини особистості й вічності у вірші Твардовсьного “Я убитий під Ржевом”

Ті, хто повернулися з Великої Вітчизняної війни, пам’ятають про неї завжди. У їхній пам’яті поруч і ті, хто вижив в цій страшній війні, і ті, хто поліг на полі бою Вірш О. Твардовського “Я убитий під Ржевом” написано від імені солдата, що загинув під містом Ржев. Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте, В пятой роте, на левом, При жестоком налете. Від його фізичного тіла не залишилось нічого: И во всем етом мире, До конца его дней, Ни петлички, личики С гимнастерки моей.

Та душа солдата, що відійшов у вічність, жива, вона розмовляє з тими,

хто-залишився на землі, щоб завершити цю війну перемогою. Ліричного героя бентежить доля Батьківщини, він хоче знати, чи удалося відстояти Ржев:

Я убит и не знаю, Наш ли Ржев наконец? Удержались ли наши Там, на Среднем Дону?..

Полеглий солдат не хоче вірити в те, що ворог дійшов до Дону і Волги.

Нет, неправда. Задачи Той не выиграл враг! Нет же, нет! А иначе Даже мертвому – как?

Він упевнений, що його загибель, як і смерть багатьох його товаришів, не була марною, що вона хоч трішечки наблизила велику перемогу:

И у мертвих, безгласних, Есть отрада одна: Мы за Родину пали, Но она – спасена.

Ліричний герой

на землі відчував себе маленькою часткою великого народу, який боронить свою країну, і в тому, що його життя обірвалося, немає нічиєї вини:

Братья, в тон войне Мы различья не знали: Те, что жывы, что пали, – Были ми наравне. И никто перед нами Из живых не в долгу, Кто из рук наших знамя, Подхватил на бегу.

Полеглий солдат виконав свою місію на землі, зробивши свій кровний внесок в щастя перемоги: В нем, в том счастье, бесспорная наша кровная часть! І тепер з висота вічності лине його голос до живих: Я вам жить завешаю, – Что я больше могу?

Убитий під Ржевом солдат, чиє тіло зникло у спалаху снаряда, що вибухнув, залишився на безсмертній землі хмаринкою над житнім полем, росою на вранішній траві, корінням дерев, що тягнуться до сонця: Я – где крик петушиный На заре по росе, Я – где ваши машины Воздух рвут по шоссе; Где травинку к травинке Речка травы прядет..,

А ще – у вічній пам’яті вдячних людей за щастя жити.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Взаємини особистості й вічності у вірші Твардовсьного “Я убитий під Ржевом”

Categories: Твори з української літератури

Links