Поема Шота Руставелі “Витязь в тигровій шкурі” – найвидатніша пам’ятка грузинської літератури доби Середньовіччя. Учені вважають, що вона була створена наприкінці ХІІ – початку ХІІІ століття за часів правління цариці Тамари, “золотого періоду” в історії Грузії. Поема відбиває типові риси середньовічного епосу, але й відзначається глибоким гуманістичним пафосом. Гуманізм поеми проявляється уже в обраному сюжеті. Цар Аравії Ростеван – у похилому віці, та він не має спадкоємця. На престол він ставить свою дочку, розумну
і гарну Тінатін, яка кохає славного лицаря-полководця Автанділа. Одного разу Автанділ і Ростеван під час полювання зустріли витязя у тигровій шкурі, вони спробували заговорити з ним, та даремно, витязь безслідно зник. Смуток таємничого лицаря не дає спокою Ростевану, і Тінатін, щоб заспокоїти батька, доручає своєму обранцю Автанділу розкрити таємницю витязя. Автанділ охоче погоджується виконати доручення цариці. Пошуки тривають довго, і нарешті у гірській печері він знаходить загадкового витязя на ім’я Таріел, який розповідає свою сумну історію. Таріел – нащадок царського роду, воєначальник індійського
царя, палко закоханий у царівну Нестан-Даріджан. Доля не сприяла закоханим: цар вирішив віддати Нестан-Даріджан заміж за хорезмського царевича, ще й оголошує його своїм спадкоємцем. Таріел обурюється, він не тільки кохає царівну, а й має право на царську спадщину. Нестан умовляє Таріела вбити суперника й захопити владу, її звинувачують у зраді і в коханні до зрадника та суворо карають: після жорстоких побоїв царівну таємно вивозять з Індії. Таріел кидається на пошуки коханої, та марно. Втративши будь-яку надію, він залишає рідну країну, сам себе прирікає до самотності й оселяється у печері, де його і знаходить Автанділ. Вони стають побратимами і разом вирушають на пошуки Нестан – Даріджан. Герої знаходять царівну у недоступній фортеці, визволяють її і повертаються у рідні краї. Дві закоханих пари грають весілля в один день. Середньовічний автор вибирає для свого епосу не історичну подію, а приватне життя героїв, тим підкреслюючи важливість звичайних людських стосунків, що було нехарактерним для героїчного епосу Середньовіччя. Саме в цьому насамперед і виявився гуманізм автора. Руставелі змальовує героїв, що попри всі перешкоди домагаються свого щастя. І читач усвідомлює думку автора – людина може здолати все, що заважає їй на шляху до особистого щастя. Автанділ і Таріел сприймаються як уособлення вірності, відваги, мужності. А жіночі образи вражають цілісністю характерів, здатністю до самопожертви заради щастя інших. У середньовічній літературі не багато творів, в яких би внутрішній світ, переживання героїв займали таке важливе місце, як в поемі “Витязь в тигровій шкурі”. Розкриття психології героя було недоступним літературі того часу, і Руставелі на цьому шляху випередив багатьох своїх сучасників. Поема торкнулася ще однієї проблеми, яка знайшла своє рішення у світовій літературі лише через кілька століть,- рівноправ’я жінки і чоловіка. Усе це і наповнює поему гуманістичним пафосом, вірою середньовічного поета в можливості людини, в її право на щастя. Ці загальнолюдські цінності близькі і сучасному читачеві.
