Герої поеми поета Шота Руставели “Витязь у тигровій шкірі”

Тандил і Тинатин герої епічної поеми грузинського поета Шота Руставели “Витязь у тигровій шкірі”. Сюжет поеми, видимо, бере початок у перському фольклорі. Про це говорить насамперед сам Руставели: “Ця повість із Ірану занесена давно”. Припущення про перські джерела сюжету висловлювалися й деякими літературознавцями (Н. Марр). Самі герої поеми формально теж не є грузинами: Тариэл – індійський царевич, Нестан-Дареджан – дочка “головного” царя Індії, Автандил – полководець із Аравії, Тинатин – дочка пануючи Аравії. Однак

практично всі дослідники “Вепхисткаосани” сходяться в думці, що Руставели переробив сюжет поеми, її композицію, а самий головне – образи основних її героїв таким чином, що вона стала свого роду енциклопедією життя Грузії XII-XIII століть. Реальним історичним прототипом Тинатин і Нестан-Дареджан швидше за все з’явилася сама цариця Тамар, а прототипом Тариэла й Автандила – Давид Засланий, другий чоловік цариці Тамар.

У чотирьох образах героїв поеми, нерозривно зв’язаних один з одним, Руставели представив дві основні проблеми свого часу – політичну й філософську

Перша осмислюється насамперед

як проблема жіночого престолонаследия, пов’язана із правом на престол цариці Тамар, що під час її правління неодноразово піддавалося сумніву з боку великих феодалів. Всім серцем відданий Тамар Руставели розкриває у своїй поемі цю проблему в такий спосіб. Цар Аравії Ростеван заповість свій престол дочки Тинатин без яких-небудь умов, пов’язаних з її заміжжям. (Так само надходить у відношенні Тамар і її батько – Гергий III.) А от цар Індії Фарсадан надійшов по-іншому: порахувавши, що жінка не може самостійно успадковувати престол, він побажав видати її заміж за хорезмийского царевича і йому передати престол. (Руставели натякає на перше заміжжя Тамар з нав’язаним їй супротивниками російським князем Георгієм Боголюбским, що потім був вигнаний із Грузії.) “Неправильне”, з погляду Руставели, поводження Фарсадана змусило прекрасну Нестан-Дареджан перетворитися в “громоносную тигрицю” і підмовити Тариэла вбити царевича. Цей гріх розлучив їх обох і змусив Тариэла “у тигровій шкірі” напівбожевільним скитаться по світлу в пошуках улюбленої. Індію же піддалася нападу чужоземців

Філософська проблема любові й дружби розкривається в поемі Руставели через взаємини Автандила й Тинатин, Таризла й Нестан-Дареджан, Автандила й Тариэла. Проблему любові Руставели в християнських традиціях нерозривно зв’язує з поняттям Бога, випливаючи, з одного боку, християнської неоплатонической традиції, що йде від Дионисия Ареопагита (який згадується в поемі під ім’ям Дивноса), а з іншої (через арабську культуру) – звертається безпосередньо до філософської теорії любові самого Платона, вираженої їм у діалозі “Бенкет” (Д. Кумсишвили). У традиції ареопагитиков Руставели розглядає мир як відбиття Бога, “його благословенного лику”. (В Ареопагита Бог – “сущетворний прообраз” миру.)

Говорячи про любов, він над усе ставить “любов високих духом, відблиск вищого початку” – але це любов небесна, вона недоступна й невимовна, так само як в Ареопагита непізнаваний і невимовний Бог у межах земного людського пізнання. Однак як у Дионисия Ареопагита Бог пізнаваний і збагненний у тім його лику, що відкритий і виявлений миру, так і для людини, що “відданий плоті”, можлива земна любов – “наслідування” вищої любові. Таку любов Руставели, уже в платоновских традиціях, розділяє на “прекрасну” земну любов (миджнуроба) і перелюбство (сидзва): “Блуд – одне, любов – інше, розділяє їхня стіна”. Прихильниками “прекрасної” любові – миджнурами – Руставели називає насамперед себе самого, Автандила й Тариэла.

Миджнур у Руставели, як і в Платона, повинен бути прекрасним, мудрим, красномовним, сильним, богатим (ця якість викликає найбільш запеклі суперечки, втім, більшість дослідників уважає, що Руставели мав на увазі тут багатство душі), великодушного, виконаного любовного запалу, вірним і смиренним зі своєї улюбленої, готовим виконувати її бажання, а крім того, повинен приховувати від інших свої почуття. І Тариэл, і Автандил відповідають цим вимогам. Але Тариэл, убивши хорезмского царевича, з одного боку, виконав волю розлютованої Нестан-Дареджан, а з іншого боку – надійшла невеликодушно; звідси й тигрова шкіра як символ Нестан-Дареджан, що спонукала його зробити вбивство (П. Н. Берков). Гріх, зло принижує й знищує любов. Це символізує епізод, у якому Тариэл убиває лев і тигрицю, які спочатку любовно грали, але потім виявили свій звіриний лик (“левом” іменує Нестан-Дареджан у листах самого Тариэла).

Але Руставели, як і Ареопагит, уважає, що Бог “добру відводить вічність, злу дає він строк миттєвий”. Шкіра тигра не суть Тариэла, і її можна, зрештою, скинути. Саме тому Тинатин просить Автандила знайти шаліючого в розпачі Тариэла: він для неї “виплодок”, але вона серцем почуває трагедію любові. Автандил, довідавшись історію Тариэла, переймається до нього співчуттям, стає його другом і вирішує допомогти йому. Він переконує Таризла піднестися духом: “Чоловік не повинен убиватися в зіткненні із судьбою коли заходить розум за розум, усе кінчається бедою!” Дружба Тариэла й Автандила символізує в Руставели єдність всіх влюбленних-миджнуров. Автандил допомагає Тариэлу повернути силу волі й знайти Нестан-Дареджан, Тариэл допомагає Автандилу одержати прощення Ростевана й знайти знову Тинатин. Образи Тариэла й Автандила як би дві частини цілого. По думці Руставели, що перекладав Н. Заболоцкого, Автандил персоніфікує активне подолання зла, а Тариэл – розпач на грані шаленості, “але сили розуму, дружби й любові тріумфують”. Так само й Тинатин персоніфікує жіночу мудрість і лагідність, а Нестан-Дареджан – пристрасність і неприборкність, але вони ж символізують дві сторони жіночої натури – це “два світила”, дві “троянди, злиті в лобзанье”.

К. Д. Бальмонт, що також перекладав “Вепхисткаосани”, уважав, що “Тариэл і Нестан-Дареджан виявляють лик любові взметенной, весь судорожний вогонь страсті, що доводять, при невірно обраному шляху, до вибуху, до темних чарований Каджи й до полону прекрасної душі, звідки неї можуть звільнити лише вибрані сміливці, – Тинатин і Автандил сіяють радістю любові, більше спокійної й здатної на подвиг найбільшої самопожертви в ім’я іншої любові, що потрапила в лихо”. В образах чотирьох закоханих Руставели персоніфікує єдність любові, здатної переборювати зло за допомогою даного від Бога розуму, мужності й волі кдобру.

За своїм значенням “Вепхисткаосани” коштує в одному ряді з “Илиадой” Гомера, “Божественною комедією” Данте, “Шахнаме” Фірдоусі, творчістю Шекспіра, Кальдерона, Сервантеса. Руставели створив ренесансних героїв майже за сторіччя до творів Данте й Петрарки. Образи Тариэла й Нестан-Дареджан, Автандила й Тинатин багато в чому перегукуються з образами Тристана й Ізольди, Лейли й Меджнуна, у них переглядають риси Париса й Геракла, Олени й Пенелопи, Парсифаля й Ланселота, Беатриче й Лаури і їхніх коханих. Однак сама поема довго залишалася в тіні й уперше була надрукована царем Вахтангом VI лише в 1712 р. Світову ж популярність вона одержала тільки наприкінці XIX століття. В 1851 р. Я. П. Полонский присвятив поемі вірш “Тамара й співак її Шота Руставель”. Бальмонт створив на цю тему два вірші – “Пантера” і “Два кольори” (1932).

В XX столітті поема Руставели надихала багатьох грузинських композиторів. Були створені ораторії, хори, романси, музичні композиції на окремі Теми “Вепхисткаосани”, а також опера “Сказання про Тариэле” (Ш. Миевелидзе) і балет “Витязь у тигровій шкірі” (А. Мачавариани).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Герої поеми поета Шота Руставели “Витязь у тигровій шкірі”

Categories: Нові твори

Links