Гроза

Ми сиділи немов усередині багаття. Блискавки падали так близько, що тоненький мокрий брезент робився прозоро-червоним, наче полум’я. Гроза була не десь над нами – у небі, а поруч, навколо. Ми були в центрі міг дотягнутися рукою до кожної блискавки, назбирати повні пригорщі грому. Відчував, який мужній аромат лине від тих вогняних квіток. Було і страшно, і радісно. І знову пригадалися слова Євгена Йосиповича: “Людині необхідна дика, незаймана природа, де б від зустрічі з цим таємничим світом гарячково працювала уява, де збільшувалося б серце!

І тому треба залишити в такому первісному стані десь річку, десь острів…”

Річка, і мокрі трави, і дерева відбивали світло зірок, і здавалося, ми не на землі, а десь у космічному просторі. Напевне, саме такої ночі спочатку у вогняних лещатах грози, а тоді в тиші міжзоряного світу могло виникнути відчуття власної нікчемності, безсилля, безпорадності. Та мене, навпаки, виповнювала гордість, радість від. того, що я живу на землі, що оце щойно навколо мене танцювали блискавки, а ось тепер опусти

Лися зорі.

– Смерті не боюся, бо вірю, вірую в безсмертя,- промовив Євген Йосипович. І так тихо та спокійно,

що здалося: я чую не голос його, а найпотаємніші думки. – Погляньте на воду: сьогодні вона струмок, завтра річка, післязавтра туман, а тоді хмара, дощ і знову струмок. Або сік, що живить рослини. Так і ми завжди були і ніколи не зникнемо. Вічно братимемо участь у цій круговерті матерії і життя. Та я щасливий, що втілився саме в людину і можу щось зробити для моєї землі, моєї країни. (В. Хижняк)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Гроза