Гріх – як шлях смерті й небуття

Свобода особи в християнстві є воля вибору, як воля йти багатьма шляхами в пошуках тої єдиної дороги, що веде до істини, але й вона широка, а врата, ведучі рай, вузькі, попереджає Господь. Із цього стає ясно, що насправді, без мудрування лукавого, є тільки два шляхи: шлях життя (тотожно: світла, мудрості, цілісності, вічності, Творчості ) і смерті, тобто гріха

Як розпізнати гріх? Який він є? Що є властиво гріх не як приватні прояви, а як сутність?

Отже, гріх – є шлях смерті, небуття. Це природно треба з подвійності шляху. Якщо один шлях Істина,

джерело всякого буття, тобто Істина – є всі, а поза Істиною – нічого ні, те не Істина – не буття. “Бог – Життя й Винуватець життя, тобто творчості. Значить Неправда є Смерть і джерело смерті, тобто знищення. Бог є Лад і Лад; а Неправда – Безладдя й Анархія. Бог є Святість; а Неправда – Гріховність. Але знову, як може бути гріховність? Адже Бог – є Сущий, Ягве, і, виходить, Сатана, Гріх – зовсім інше, – тобто…-

Мимоволі підказується відповідь, що гріховність хоча і є, але є не-суща. “Неплодствовавший мій розум, плодоносний Боже покажи мені”, волає душу, що усвідомила свою безплідність

від гріховної скверни. Безплідність, безсилля, нездатність народжувати життя – от природний плід гріха. Гріх не здатний творити, але – тільки руйнувати. Гріх не здатний народжувати, тому що всяке чадородие – не інакше як від сущого батька, але – тільки умерщвлять. Гріх марний, тому що він – не життя, а смерть.”

Яка ж “життя” Смерті, Небуття, як саме здійснення Гріха

Якщо Гріх щось не існуюча, якась порожнеча, нездатна до творчості, те природно, що її (порожнечі) прояву є пародія, властиво пародія життя, “жалюгідна мавпа Бога”: “Те що, що є в Смерті – це лише споганена нею життя ж. Навіть на “Чорній Месі”, у самому гнізді чортівні, Диавол з усіма своїми шанувальниками не могли придумати нічого іншого, як кощунственно пародіювати таємниці літургії, ділячи всі навпаки. Яка порожнеча! Яке жебрання! Які плоскі “глибини”!”

Отже, якщо з одного боку, Гріх це пародія життя, то з іншого боку – це здійснення Життя навпаки, перекручення основних життєвих проявів з метою їх руйнування

Гріх – беззаконня, як протиставлення Закону, того порядку, що встановлений Господом для кожної тварини й для Миру в цілому, на якому Все грунтується, яким Все живе й знаходить вищу Премудрість, Зміст свого існування. Розбещення – раз-врат протилежність цело-мудрия – раз-вороченность душі: “Цілина особистості розкидана, внутрішні шари життя, яким слід бути таємними навіть для самого Я, вони вивернуті назовні, а те, що повинне бути відкритим, – відкритість душі, тобто щирість, безпосередність, безпосередність, мотиви вчинків -, це-те й заховується усередину, роблячи особистість потайливої. Розбещена людина – як би вивернутий навиворіт людина,- людина, кажущий виворіт душі й прячущий особа її.”

Гріх – знищення, а звідси й самознищення як протиставлення творчості. Гріх нездатний до творчості, нездатний до творення, значить самовираження Гріха – є руйнування. “Руйнуючи, як і всяке паразитичне існування, свого кормителя, Гріх підриває разом і себе самого. Він направляється на себе, себе їсть, тому що все, що не хоче приниження, піддається знищенню. Бог, нікому не бажаючого зла, ніколи нікого не знищував; але завжди самі себе злі губили.” Звідси поняття Розтлінності душі. “Тло” значить “дно”, исподь, підстава як площина, “до тла” – значить до чиста, дощенту; дієслова “жевріти” і “жевріти” відносять до процесів гниття, звідси рас-тління позначає: або доконане тління, тобто знищення душі до кінця, до тла, або ж руйнування закінченого порядку

Гріх – поділ, дроблення, “царство, що розділилося на себе”, як протиставлення цілісності. “Гріх – сам у собі не стійкий. Єдність нечистоти – мнимо, і примарність цього лже-єдності виявляється, як тільки воно винуждается стати віч-на-віч із Добром. Погань єдина – поки немає Чистого, від одного тільки наближення Чистого скидається з її личина єдності. Це розпадання погані й цей саморозклад “нудної сили” наочно змальовано в оповіданні про зцілення гадаринского біснуватого, одержавшегося поганню. Варто звернути увагу, як раптово міняється однина нечистої сили на число множинне, як тільки Господь Ісус вопросил у неї про ім’я її, тобто про таємну її сутність.(Мф. 5, 1-13)” … ” Ісус Христос розмовляє не із самим біснуватим, а з тим, що в ньому, – з нечистою силою. Ця нечиста сила – один нечистий дух, що і є одним і говорить про себе, як про одному. Але як тільки Господь вопросил про ім’я, як тільки захотів, щоб ця погань відкрила справжню свою суть, як вона розсипалася на невизначене безлічі нечистих парфумів же, тому що “легіон” тексту означає саме “нескінченно багато”, “незлічимо багато”, “невиразно багато”. – Це раптове розкладання погані відзначене раптовою зміною однини її у вірші дев’ятому на число множинне, тоді як до вопрошения ім’я послідовно вживалося число єдине, а після вопрошения настільки ж послідовно проходить скрізь число множинне.”

Це веде до розуміння рас-путства, як переходу зі шляхи на шлях, хитання по різних шляхах; або ще це – блукання, блужение, блуд, втрата свого теперішнього шляху й “ходіння шляхами своїми”, що закономірно в результаті втрати, руйнування цілісності, що виявляє Бог (цілісність Пресвятий Трійці).

Природно заперечуючи Бога, Гріх творить собі новий кумир, стаючи кумиром самому собі

Гріх – самототожність, саме-завзятість, ” саме-идольство”, як протиставлення свого “Я” властиво Богові, самообожнювання, і це є Корінь всіх гріхів. Всі приватні гріхи стають зрозумілі, якщо є розуміння даного явища, тому що є лише його видозмінами, властиво проявами Самости. “Гріх є та сила охорони себе, як себе, що робить особистість ” саме-бовдуром”, ідолом себе, “пояснює” Я через Я ж, а не через Бога, обгрунтовує Я на Я ж, а не на Богу. Гріх є те корінне прагнення Я, яким Я затверджується у своїй особливості, у своєму відокремленні, і робить із себе єдину крапку реальності. Гріх є те, що закриває від Я всю реальність, тому що бачити реальність саме й значить вийти із себе й перенести своє Я в не-я, в інше, зриме, – тобто полюбити. Звідси, гріх є те средостение, що Я ставить між собою й реальністю, – обкладання серця корою. Гріх є непрозоре, – морок, – імла, – тьма, чому й говориться: “Тьма засліпила йому очі”.”

Починаючи зі смерті й небуття й простеживши весь шлях Гріха, а вірніше буде сказати, його шляхи, ми знову ж приходимо до небуття й смерті, а саме до Мрію як розгубленості. Гріховна душа – “загублена душа”, загублена не тільки для інших, але й для себе самої, загублена значить не існуюча, що не живе в цей момент, як загублена річ не використовується по призначенню її власником, а значить і не живе насправді, а лише існує, як якийсь феномен

У висновку звернемося до того, що ми із самого початку визначили як Шлях Життя, щоб остаточно стала зрозуміла сутність Смерті, тому що в житті Гріх, маскуючись Істиною й Життям, часто приводить до духовної розгубленості. “По плодах їх довідаєтеся їх.”

По-перше, Життя, як духовна цнотливість, несе душі цілісність, зосередженість, мудрість духовний і щиросердечну, спокій, що в житті є “блаженство”. “Блаженство, як відпочинок від невпинно жадібного й ніколи не вдоволеного бажання, як саме-заключенность і сам-зібраність душі для вічного життя в Богу, – одним словом, як повно-владне й тому вічно здійснене веління собі самому: ” Ма-Хар – не їли себе” – така завдання аскетики. Тільки побудувавши себе в земному житті, тільки пресуществив помисли у вище споглядання, тільки соделав дольнее символам горняго можна одержати блаженство.” Прагнення до блаженства, до наживання Духа Святаго – є вища радість і нагорода земного життя

По-друге – Життя як подолання Смерті й знаходження безсмертя. Перемога Христова над смертю, дарування життя розглядається як подолання мирської пристрасті, як прохлаждение внутрішнього горіння грішної душі, як посвітління тьми гріховної, як мир у Богу, як відпочинок від гріховного поневіряння. “Добродії, душу раба Твій упокій” – от тема відспівування, а також “Пом’янь мене, Господи, коли приидешь у Царстві Твоєму!”. Бути згаданим Господом – це бути в Раї, тобто продовжувати жити після фізичної смерті