ГРЕЙФ, Леон де
(1895 – 1976)
ГРЕЙФ, Леон де (Greiff, Leon de; автонім: Грейф Хеслер, Франсіско де Асіс Леон Бохіслао – 22.07. 1895, Медельїн – 11.07. 1976, Богота) – колумбійський поет.
Грейф зізнався у спогадах, що не закінчив ані середньої школи, ні університету. З ліцею його виключили через бійку з вихованцями єзуїтського коледжу та образу превелебного отця Каетано, котрому майбутній найкращий колумбійський поет заявив, що той “не священик, а смердючий рояліст”. Із гірничого інституту його відрахували за “образу дією” наставника-інженера, котрий негречно
У 50-70-х pp. у поета прийшло визнання. Із цього приводу один із критиків зауважив: “Отже, гора прийшла до Магомета. Не Леон Грейф пробився до читача, а читач доріс до розуміння свого сьогоднішнього кумира”. Тепер Грейф зміг залишити роботу статистика. Він очолив відділ культури у Міністерстві освіти, був дипломатом у Швеції – країні своїх предків. Він хотів померти влітку 2000 року – “під знаком Лева” (Грейф пишався своїм ім’ям: батько назвав його Леоном на честь Л. М. Толстого), у 105 років, але не дожив до визначеного строку чверть століття. Коли він помер, газети вийшли з траурними статтями: “Колумбія втратила свого найкращого поета”.
Як поет, Грейф дебютував близько 1915 р. у м. Медельїні, де входив до складу літературної групи “Паніда” (від Пана – бога лісів). Через кілька років Грейф перебрався до столиці країни Боготи, де швидко висунувся в число провідних представників нової, модерністської колумбійської поезії. Ранні вірші Грейфа, написані під впливом поезії романтиків, символістів, парнасців”, характеризує поетика герметизму, індиферентне ставлення до соціально-критичної проблематики, поетичні експерименти, спрямовані на оновлення традиційних засобів поетичного вираження.
Екстравагантною, авангардною манерою поетичного бачення світу вирізнялася вже перша віршова збірка Грейфа “Поетичні виверти” (“Tergi-versaciones”, 1925). У подальші роки Грейф створив ще цілий ряд поетичних збірок, серед яких найбільш відомими є: “Книга знаків” (“Libro de signos”, 1930), “Проза Гаспара” (“Prosas de Gaspar”, 1937), “Поетична антологія” (“Antologia poetica”, 1942), “Перекладений Леон де Грейф” (“Leon de Greiff traducido”, 1969) та ін. Новаторські авангардистські пошуки Грейфа, за словами С Мамонтова, спрямовувались головним чином на реформування ритміки вірша (“вибухи ритмів”) з метою підпорядкувати її особливостям інтонації та ритму музичних творів. Грейф спирається на традиції романського віршування і музики, використовуючи притаманні для нього жанрові та строфічні форми: сонети, балади, сонатини, ноктюрни, інколи навіть зауважуючи при цьому конкретні музичні тональності: фа-мажор, мі-бемоль, до-мажор та ін. Серед провідних тем поезій Грейфа – тема кохання, екзотичний латиноамериканський пейзаж, інтерпретація національних міфів та легенд, сюжетів інших латиноамериканських та європейських поетів. Своєрідність художнього стилю Грейфа визначають дві домінанти, притаманні як для ранніх його поезій, так і для зрілої творчості: підкреслена музичність його віршів та іронічний пафос світосприйняття. За оцінкою критики творчість г. стала важливою поєднувальною ланкою між поезією, що зберігала та примножувала традиційно романські форми віршування, і сучасними, більш вільними формами вірша.
В. Назарець
(1 votes, average: 5.00 out of 5)