Гомеровские й дантовские мотиви в “Мертвих душах” Н. В. Гоголя
Сюжет “Мертвих душ” Н. В. Гоголю підказав А. С. Пушкін, відзначивши основним достоїнством його те, що “можна разом з героєм з’їздити всю Русь”. Саме це й оцінив Н. В. Гоголь і побудував свою поему як нескінченна подорож Чичикова. Білі читати поему не вдумуючись, те може створитися відчуття, що це абсолютно ні на що не схожий самостійний добуток, але таке судження помилково. “Мертві душі” являють собою неймовірне переплетення міфологічних і біблійних сюжетів, оформлених під росіянку дійсність
По ходу розвитку подій можна
Як і Одиссей, Чичиков зустрічає велика кількість людей і чудовиська. Так, наприклад, Собакевич нагадує Циклопа. Він такий же незграбний, великий. Його будинок і всі предмети в будинку теж більші й нескладні. У Циклопа була череда баранів, і в Собакевича на столі теж кілька блюд з баранини
Гоголь
Чичиков попадає до Коробочки так само, як і Одиссей до Кирки, – з волі стихій. Кирка перетворила супутників Одиссея у свиней, і в “Мертвих душах” проявляється цей мотив: перший раз, коли забрудненого Чичикова порівнює з кабаном, а другий, коли біля будинку Коробочки розгулює свиня з поросятами. Навколо будинку Кирки жили люди, перетворені у звірів, і серед поміщиків, що жили навколо Коробочки, є Бобрів і Свиньин.
Але набагато більше відчутно в поемі присутність біблійних сюжетів. Так, Н. В. Гоголь задумував у першому томі описати Росію “мертвих душ” – це повинне було являти собою за аналогією з Данте “Пекло”, а другий і третій томи відповідно “Чистилище” і “Рай”. Своє пекло Гоголь збиралося писати за схемою Данте. Тому героїв “Мертвих душ” можна поділити по колах пекла. Так, у першому колі пекла, Лімбі, сиділи праведні язичники, а Гоголь “посадив” туди Манилова. У Манилові простежуються деякі грецькі риси, такі як грецькі імена дітей і “храм відокремленого міркування”, побудований як портик. У другому колі перебували сладострастники, у Гоголя тут – Манилов зі своєю дружиною, а також Коробочка, що збиралася почухати п’яти Чичикову, як своєму покійному чоловікові
У третім колі Данте помістив ненажер, яких терзав Цербер, трехголовый пес. З “Мертвих душ” сюди можна віднести самого Чичикова й Собакевича, а також у якімсь ступені Ноздрева, великого аматора випити. Причому в Ноздрева була величезна кількість собак, у цьому вловлюється зв’язок із Цербером. Четверте коло пекла було відведено для скупих і розтратників
У поемі можна знайти трьох основних героїв, які могли б сидіти в цьому колі: це Собакевич, що просив величезну ціну за нічого не вартих мертвих людей, Плюшкин, що через свою скнарість сам жив, як тварина, і селян своїх обдирав як липки, а також Ноздрев, що витрачає гроші на марні речі й так само що легко програє їх у карти. П’яте коло, або Стигийская низина, описується в “Божественній комедії” як місце мучень гнівних і млявих. До гнівного ставиться Ноздрев, що розсердився й ледве що не вбив Чичикова за те, що він відмовився грати з ним у шашки. Алл С о ч. Р У Ну а до млявого можна віднести його зятя Межуева, що, за словами Гоголя, ставиться до тих людям, які, здається, готові сперечатися про що завгодно й нізащо не погодяться танцювати під чужу дудку, а кінчається тим, що визнають усе, що заперечували, “і підуть потім поплясывать під чужу дудку як не можна краще”. Але на відміну від Данте, у Гоголя четверте коло опущене нижче п’ятого, тобто після Плюшкина починається підйом кчистилищу.
Цей перелом позначається появою нехарактерних для інших поміщиків деталей: по-перше, про Плюшкине автор говорить не як про тип людей, а дає як би коротку біографічну довідку. По-друге, у плюшкинском маєток з’являються церкви. І, по-третє, якщо в попередніх поміщиків замість садів були підстрижені мляві кущі або зелений забір, то в Плюшкина теперішній сад, щоправда, сильно зарослий, а Шекспір говорить: “Душу – це сад, а садівник у ньому воля”, отже, у Плюшкина з’являється душа. Тому ми розуміємо, що “мертві душі” – це не стільки мертві кріпаки, скільки самі поміщики. І не випадково Н. В. Гоголь хотів провести крізь всі три томи, тобто від пекла до раю, тільки Чичикова й Плюшкина.
Після Стигийской низини Данте попадає в місто Дит, а Чичиков у місто N. Данте зустрічає демона Флегия, а Чичиков – стражника з вусами немов на чолі й тому схожого на чорта, Данте зустрічає закривавлених Фурій, істот, дуже схожих на жінок, а Чичиков – “особливого роду істот, у вигляді дам у червоних шалях і черевичках без панчіх…”. Далі по тексту можна виявити й інші схожі з біблійними мотиви, такі, як порівняння балу з мушачою суєтою, мости, що нагадують чортів, згадування Страшного суду. Також слід зазначити й наявність інших аналогій з гомеровскими добутками: багато місць начебто написані гекзаметром, щоправда, суцільним текстом, а також гіллясті порівняння, начебто порівняння голови Собакевича з гарбузом, за які сучасники називали “Мертві душі” “росіянці Илиадой”.
Пр всім це можна міркувати нескінченно, але як важко усвідомлювати, що ми маємо тільки перший і частина другого тому, а скільки ж ще блискучого тексту, знищеного автором, було спереду! Але однаково “Мертві душі” – прекраснейшее добуток російської літератури, що цінують не тільки російські читачі, але й іноземці. Не випадково чеський перекладач К. Гав-Личек-Боровской у передмові до “Мертвих душ” писав: “Сподіваюся, що саме в цей час я придбаю подяку нашого суспільства, познайомивши його із цим чудовим добутком першого російського романіста…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)