Головна тема – внутрішній зміст людини на війні
Велика Вітчизняна Війна 1941-1945 років – одне з найжахливіших випробувань, що випали на частку російського народу. Її ваги й кровопролиття наклали величезний відбиток на свідомість людей і мали важкі наслідки для життя цілого покоління. Із часу закінчення війни пройшло більше п’ятдесятьох років. Чому ж багато письменників продовжували й продовжують писати про неї? “Тому що той подвиг, пам’ять про нього, скільки б часу не пройшов, не охолоне в наших серцях”, – говорить В. Биків. “Особисто я пишу про неї не тільки тому, що війна
У цілому, у літературі, присвяченій темі Вітчизняної війни, можна виділити дві тенденції. Частина добутків дає широке, панорамне бачення війни (трилогія К. Симонова “Живий і мертві”, роман А. Чаковского “Блокада”). Інші добутки присвячені зображенню приватних подій, у них війна показана очами рядового бійця. Існує й певна традиція зображення людини на війні.
Головна тема письменника – внутрішній зміст людини, його моральні якості. І саме війна, на думку автора, є тим каталізатором, що дозволяє оголити щиру сутність людини. “Під час війни, як ніколи ні до ні послу її, виявилася важливість людської моральності, непорушність основних моральних критеріїв. Мене цікавить у першу чергу не сама війна, навіть не її побут і не психологія побуту… але, головним чином, моральний мир людини, можливості його духу”.
Основним предметом зображення В. Быкова є партизанська війна. Вона особливо цікава для письменника, тому що саме на окупованих територіях споконвічна проблема вибору стояла особливо гостро й мала більше різноманітні рішення, мотивування людських учинків були більше складними, а долі людей – богаче й найчастіше трагичнее, чим у будь-якому організованому армійському підрозділі, де багато питань дозволяються призначеними командирами або по уставі
Партизанській війні з усіма її складностями й трагізмом присвячена одна із самих чудових повістей В. Быкова “Сотників”. Центральною проблемою повести стала проблема морального вибору перед особою смерті. На сторінках повести зіштовхуються погляди двох людей, що по-різному розуміють сенс життя, своє призначення в ній і ступінь своєї відповідальності за все, що відбувається у світі. Сюжет повести простий: Сотників і Рибалка, два розвідники, що приймають участь у діяльності одного з партизанських загонів, що бореться на білоруській землі, одержують завдання – дістати їжу для членів загону. Завдання виявляється непростим, тому що в окрузі не залишилося ні одного неокупованого села, усюди розташовані фашистські пости. Сотників і Рибалка вирішують сховатися в одній з хат, щоб дочекатися ночі, але їх виявляє поліція. Так герої попадають у полон. І саме тут, на допиті в слідчого, розходяться дороги двох партизанів. Рибалка, у надії врятувати своє життя, дає згоду співробітничати з німцями. Сотників же вибирає героїчну смерть. Він упевнений, що він відповідає за свої вчинки не тільки перед собою, але й перед іншими людьми й всією країною. І письменник не сумнівається – тільки такий учинок міг зробити по-справжньому моральний людина
Б. Васильєв писав про війну й про людей на війні не понаслышке. Він належить до покоління тих молодих людей, які потрапили на фронт, тільки-но закінчивши школу. А тому героями багатьох його добутків стали юнака й дівчини, які тільки вчора будували плани життя, що починається, а замість цього ступнули назустріч небезпеки й смерті. Найвідомішим добутком письменника є, безсумнівно, повість “А зорі тут тихі…”. Вона вражає читачів зображенням того, як юна дівоча чистота зіштовхується з нелюдськими й жорстокими силами фашизму. Письменник зумів переконливо показати, якими були люди, що віддали життя за перемогу, їхній героїзм, причому саме в рядовий, здавалося б, не вирішальний результат війни ситуації. Героями повести стають п’ять дівчин, які викликаються затримати німецьких диверсантів, і їхній командир, старшина Васков. Ситуація виявляється набагато більше серйозної, чим здавалося: загін складається не із двох німців, яких побачила одна з дівчин, а із шістнадцяти збройних до зубів солдатів. Так, ворог затриманий, але ні однієї з добровольців не залишається в живі. Ця маленька перемога далася ціною п’яти юних життів. Повість стає гімном жіночності й чарівності молодих героїнь. Автор з гіркотою показує, як сувора дійсність війни вступає в непримиренне протиріччя з усім прекрасним, що є в цих милих дівчинах. І імовірно, саме цей вдало знайдений контраст став причиною того, що повість “А зорі тут тихі…” не можуть читати без сліз мільйони вдячних нащадків
Війна – це великий урок для всіх людей. І добутку сучасних письменників дозволяють нам, людям, що народилися в мирний час, зрозуміти, наскільки важкі випробування війни, скільки горя несе вона людям, як важко переосмислювати моральні цінності перед особою смерті й наскільки жахлива смерть. А тому я вважаю, що гуманістичне значення добутків про війну, особливо тих, у яких головна увага приділяється проблемі людини, величезне
Людина – це частина природи. У результаті розвитку цивілізації людина стала сильніше й поставив себе вище природи. Чи вправі він так робити? Адже харчується він плодами земними: спустошує надра землі; вырубывает лісу – фільтри повітря; дихає киснем, викидаючи в атмосферу тонни шкідливих хімічних речовин; п’є воду, у яку зливаються заводські відходи; харчується продуктами, вирощеними отруєній землі. Чи часто хто-небудь із нас замислюється, а чи надовго вистачить земних ресурсів при такому їх безладному й інтенсивному використанні? Кожний думає: “А, на моє століття вистачить!” І дуже дивується, коли в його країні, у його місті, на його вулиці відбуваються катастрофи: потужні зливи зносять удома або ж вони йдуть під землю; рвуться труби каналізації, і смердючі потоки несуться в ріку, озеро або в море, курорти закриваються, і пити воду ще довго не можна; вибухають АЕС, і земля дарує нам мутантів
Люди в погоні за престижністю й грошима винищили багатьох тварин, деякі види яких уже неможливо відновити, або ж залишилися одиниці в деяких энтузи-астов-природников. Невже важко зрозуміти, що є хижак і травоїдна тварина? Хижак, переслідуючи тварина, хоче одного – наїстися. Він не вб’є більше, ніж йому потрібно. І в цьому є гармонія, рівновага. Людина ж знищує все, що бачить, йому потрібно усе більше й більше, він іде семимильними кроками до своєї загибелі. Огляньтеся навколо, подивитеся на мир, зрозумійте, що наша планета існує не для одноразового використання
(1 votes, average: 5.00 out of 5)