Глібов Леонід Іванович Смерть Олега
Окончив с вражьею землей
Давно желаемую битву,
Олег с дружиной шел домой
Принесть богам своим молитву.
И конь его, живой, лихой,
Гордяся бранною уздою,
Играл, как лебедь молодой
Играет гордо над водою…
Как вдруг навстречу им, с сумой,
Идет, на посох опираясь,
Старик с седою бородой,
Свернуть с дороги им стараясь.
Но, поравнявшись с стариком,
Олег тотчас остановился,
И, сидя на коне своем,
К нему он с речью обратился.
О л е г
Здорово, дед! Куда идешь?.
Ужель тебе в степи широкой
Не
Всегда в пустыне одиноко?.
С т а р и к
Я не боюсь в степи глухой…
Да, я привык жить на свободе;
Я чародей: и все, герой,
Мне покоряется в природе!.
О л е г
Так отгадай же, чародей,
Мою судьбу…
С т а р и к
Ты позволяешь?
Изволь, об участи твоей
Скажу всю правду…
О л е г
Отгадаешь,-
Я награжу тебя, старик,
И ты доволен будешь мною.
С т а р и к
Да, я отгадывать привык…
Хоть беден я, хожу с сумою,
Но верь, герой, что никогда
В пустыне я не голодаю;
Бывает скучно иногда,
Но горя, право, я не знаю;
Довольный
Здоров всегда я и спокоен…
О л е г
Но загадай же мне скорей!.
С т а р и к
Ах, я забыл!. Ну, слушай, воин:
Я вижу ясно жребий твой.
Ты воин славный; щит твой крепкий;
Твоей дружине удалой
Успех в боях предвижу редкий…
Но верь ты мне: твой борзый конь,
Которого ты так ласкаешь,
Который мчал тебя в огонь
Опасной битвы… Ты не знаешь…
Ласкаешь ты теперь коня –
И конь силен твой и прекрасен;
Но вспомнишь, витязь, ты меня:
Он будет для тебя опасен…
О л е г
Но вразуми, старик, меня:
В чем состоит то опасенье?.
С т а р и к
Умрешь ты, витязь, от коня!
И вот тебе все поясненье!.
И, наградивши старика,
Олег поехал за дружиной;
Но ознакомилась тоска
С его душой неустрашимой.
Окончив путь, Олег велел
Пустить коня гулять по воле,
Чтоб вдоволь он и пил, и ел;
Но ездить не хотел он боле.
Не много лет спустя потом,
Олег с похода возвратился
И, вспомня о коне своем,
К дружине с речью обратился:
“А что мой конь? Здоров иль нет?
По-прежнему красив на воле?.”
Но воины ему в ответ:
“Не существует конь твой боле!”
И хочет князь хотя взглянуть
На кости спутника лихого:
Он вспомнил свой давнишний путь
И предсказанье стариково.
Пришел Олег к костям коня;
Вкруг князя воины собрались.
“Колдун-злодей надул меня;
Его слова не оправдались!.
Вот где мой верный конь лежит;
Какой он был лихой, прекрасный!
Как часто он, бывало, мчит
Меня стрелою в бой опасный!.
Да… славно вспомнить нам, друзья,
Былые дни!.” Вдруг выползает
Из головы коня змея
И ногу князя обвивает…
И пораженный князь упал
Дружине на руки, бледнея…
И он невольно повторял
Слова седого чародея…
С тревожной, грустною мечтой
В гробницу князя положили
И молча, с горькою слезой,
Его в могилу опустили…
И вот уж много-много лет
Прошло с тех пор. И много-много
Русь испытала тяжких бед,
Ее враги теснили долго;
Не раз под грозною войной
Гремела родина героя,-
Но не встревожил шум мирской
Его безмолвного покоя. 1846.
Схожі твори:
- Глібов Леонід Іванович Воспоминание (“Стою я молчаливый…”) Стою я молчаливый Над тихою рекой С моею неотвязной Обычною тоской. В степи, сквозь сумрак ночи, Мерцает огонек; Вот от реки повеял Прохладный ветерок. Не слышно в поле песен, Все тихо, все молчит; Порою только стрепет Да чайка прокричит. Плывет по небу месяц И смотрится в реке… Вот по дороге...
- Глібов Леонід Іванович Русская песня (“Ты расти, расти…”) Ты расти, расти, Моя сосенка, Ты расти, сосна, Век зеленою! Ты цвети, цвети, Моя милая, Будь ты, как сосна, Неизменная! Я люблю тебя, Ненаглядная, Буду век любить Неизменчиво!. Где бы ни был я, Моя пташечка, Все я буду тот, Что и ныне же; Все тебя одну, Мою милочку, Буду я...
- Глібов Леонід Іванович Ямщик Кони мчалися быстрой стрелой, Только снег под санями скрипел; Как нарочно, ямщик мой лихой Все молчал и мне песен не пел. И все было печально вокруг: Хоть направо, хоть влево гляди – Все лишь степь да леса,- разве вдруг Зачернеет верста впереди. И печально, сквозь тучи порой, Месяц ясный светил...
- Глібов Леонід Іванович Интимная песня Ты хочешь знать, мой друг игривый, О чем тоскую я порой, Чего бываю молчаливый И даже мрачный пред тобой? Я расскажу тебе, положим, Но после – что же будет в том? Друг друга только мы встревожим И грустно встретимся потом. В ответ на речь мою, быть может, Заплачешь ты –...
- Глібов Леонід Іванович Надя Что страсти? Ведь рано иль поздно их сладкий недуг Исчезнет при слове рассудка. Лермонтов I Без предисловий начинаю Простой, коротенький рассказ. Понравится ли вам – не знаю: В нем нет крикливых, длинных фраз, В нем нет геройских восклицаний, В нем нет ни клятв, ни заклинаний, В нем пистолета даже нет,-...
- Глібов Леонід Іванович Матушкина дочка Вы также, маменьки, построже За дочерьми смотрите вслед; Держите прямо свой лорнет: Не то… не то избави, боже! Пушкин Холодной осени порой, При непогоде дождевой, Когда лишь слышно визг ветров, Да крик ворон, да шум дерев, Когда вечернею порой Покроют тучи небо мглой,- В такой угрюмый, скучный час Тоска тревожит...
- Смерть героя (за твором О. С. Пушкіна “Легенда про смерть київського князя Олега”) Існує багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, а іноді навіть принизливою. Наприклад, Ахіллеса поцілили у п’ятку, Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – це було єдине вразливе місце на його крицевому тілі, Проводир походу аргонавтів загинув...
- Смерть героя (за твором “Легенда про смерть князя Олега”) Існує багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, а іноді навіть принизливою. Наприклад, Ахіллеса поцілили у п’ятку, Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – це було єдине вразливе місце на його крицевому тілі, Проводир походу аргонавтів загинув...
- Глібов Леонід Іванович М. Д. В. (“Желали вы моих стихов…”) Желали вы моих стихов,- Беру перо – и начинаю. Но что сказать – увы! Не знаю: Душа молчит, в устах нет слов. Но так и быть: скажу, что знаю… Хочу признаться вам тотчас, Что грустно мне, что я страдаю, Что жалко мне покинуть вас; Покинуть Невский наш проспект И все...
- Легенда про смерть київського князя Олега Легенда про смерть київського князя Олега Я перечитав багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та звитягою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, чесно кажучи, навіть принизливою. Ахілеса поцілили у п’ятку. Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – єдине вразливе місце на його крицевому тілі....
- Глібов Леонід Іванович Ярмарок Тече, шумить Дніпро славний, Дорога весела: Луги, піски, ліси, гори, Городи і села. Городище стоїть вище, А Власівка нижче; Чого мені в Городище? У Власівку ближче. В Городищі спотикачі, Тини й перелази, А Власівка ярмаркує На рік по три рази; Тут немає перекору, Ми самі хороші,- Гуляй, душа, без кунтуша!...
- Смерть героя (за добутком “Легенда про смерті князя Олега”) Існує багато міфів і розповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою й відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптової й безглуздої, а іноді навіть принизливої. Наприклад, Ахіллесові потрапили в п’яту, Сослану переїхали сталевим колесом коліна – це було єдине вразливе місце на його тілі, Провідник походу аргонавтів загинув під...
- Глібов Леонід Іванович Пароль Уверен я, читатель мой, Что вы никак не ожидали Над тихоструйною Десной Встречать подобные скрижали. Я тоже сам не ожидал, Хотя давно слыву поэтом, И потому-то я б желал Сказать словечко вам об этом. Когда я легковерно жил И вместе был сердечно молод, Мне чужд и непонятен был Солидной опытности...
- Глібов Леонід Іванович Леонід Іванович Глібов народився 5 березня 1827 р. в с. Веселий Поділ Хорольського повіту на Полтавщині. Батько його служив управителем у місцевих панів Родзянків. З часом родина переїхала разом зі своїм паном до села Горби Кременчуцького повіту. Початкову освіту хлопець отримав удома, навчала його мати, Орина Гаврилівна, яка була знайома...
- Роздуми над твором “Пісня про віщого Олега” Драматизм вірша О. С. Пушкіна “Пісня про віщого Олега” наводить на роздуми про ті суворі часи, коли жили наші древні предки. Докладно про життя й діяльність новгородського князя Олега розповідає в “Повісті минулих літ” Нестор Літописець. Після смерті князя Новгородського Рюрика князівством став правити Олег, його родич, якому довірив Рюрик...
- Глібов Леонід Іванович Вареники Веселий господар Дем’ян Любив гостей на бесіду скликати. Він був багатший від усіх селян, Всього доволі мав, було чим шанувати. Вподобався йому найбільше Клим, Земляк хороший, що й казати, На все умів розумну раду дати, Усі дружили з ним. Прийшов він раз обідать до Дем’яна, А у Дем’яна страва добрая...
- Глібов Леонід Іванович Танці За тридев’ять земель… забув, признаться, де… Був собі Лев – король силенний, Такого не було ніде – Страшенний, здоровенний; Якби наткнувсь хто невзначай, То, певно, вмер би з переляку; Одним він махом, під случай, Бувало, вб’є скотину всяку. Багатий дуже був той край, Де він королював; чого не забажай, Всього...
- Глібов Леонід Іванович Деревце Ішов Панас із города додому З сокирою й мішком. Вертаться довелось самому, Прямуючи ліском. Іде Панас, не розглядає, Міркуючи про щось (Міркує той, хто нужду знає), Аж чує – кличе хтось: – Гов, дядьку! – хтось гукнув близенько. Оглянувся: – А хто там,- каже,- де? – Се я,- озвалося тихенько...
- Глібов Леонід Іванович Щука На Щуку хтось бомагу в суд подав, Що буцім би вона такеє виробляла, Що у ставку ніхто життя не мав: Того заїла в смерть, другого обідрала. Піймали Щуку молодці Та в шаплиці Гуртом до суду притаскали, Хоча чуби й мокренькі стали. На той раз суддями були Якіїсь два Осли, Одна...
- Глібов Леонід Іванович Перекотиполе Котилося через поле Перекотиполе – Довідаться щастя й горя Край Чорного моря. Розходилися поляне, Аж серденько в’яне: Одні на сміх піднімають, Другі дорікають. – Тю-тю, дурний, розігнався! Будяк обізвався.- Чого тебе вража сила Отут розносила! – А Півники-самохвали І собі пристали, Як горохом обсипають, Сміються, гукають: – А куди, джигуне...