Без перебільшення можна сказати, що важливі процеси суспільного і духовного життя Америки були в полі зору самобутнього письменника Джека Лондона й масштабно відобразилися в його творчості. У літературу він увійшов своїми “Північними оповіданнями”, які з’явилися на початку XX століття: “Син вовка”, “Віра в людину”, “Бог його батьків”, “Діти морозу”. У цих творах романтизм межує з реалізмом. “Північні оповідання” не були на той час принципово новим явищем.
Глибока людяність простежується в багатьох творах
письменника. Наприклад, в оповіданні “Любов до життя” головний герой, а кого друг покинув із вивихнутою ногою, напівмертвий від голоду й утоми, добирається через снігову пустелю до узбережжя. Тут показано не лише інстинкт самозбереження, а й любов до життя, до цього прекрасного світу. У оповіданні “Спілка старих людей” головний герой індіанець не задоволений білими людьми. Він каже: “Білі люди приходили до нас, як подих смерті, вони дихають нею, а проте самі не вмирають…” Індіанці не хочуть смерті ні своїх людей, ні білих. Вони не хочуть ніякого насильства, прагнуть людяності.
А в оповіданні
“Мексиканець” розповідається про юнака Феліпе Ріверу, який здобуває перемогу в боксерському бою з досвідченим спортсменом Денні Уордом. Завдяки цьому він виграє гроші, які потрібні для купівлі гвинтівок, щоб здійснити революцію. Феліпе Рівера прагнув щастя та миру для всіх бідних людей, адже його батька і матір розстріляли реакціонери. Можна наводити багато прикладів, та висновок один: люди бувають різного характеру, різних поглядів та національностей. Але головне – вони повинні допомагати один одному, співчувати і підтримувати в тяжку хвилину.
