Явище дисиміляції в УМ

Дисиміляція – це розподібнення однакових або дуже подібних за певними ознаками звуків одного порядку, є наслідком давніх фонетичних змін. В основному полягає у втраті чи набутті проривності, найчастіше регресивна і часткова. къто >кто >хто [кт]>[хт] – дисим, регрес., част., за способом творення, закріпл. на письмі. м¼рочьникъ – чьн > [чн]>[шн] – втрачається елемент зімкненості, дисим., регрес., част., контактна, за способом творення, закр. на письмі, також у словах сердешний, бідолашний, соняшник, рушник, яєчня, торішній.*tt, *dt, що в

СУМ перетворилися в [ст]. Цю сполуку спостерігаємо в інфінітивних формах брести, мести, плести, вести, у іменниках честь (чтить), вість (ведать). *bredtі, *metti. [дт]>[ст] – дисим., регрес., част., контакт., за способом творення, закр. на письмі. дисиміляція, яка супроводжується асиміляцією – у деяких словах, Корінь яких закінчується на з або с при творенні вищого ступеня прикметників за допомогою суфікса – ш-. ви[с+ш]ий > ви[шш]ий>ви[шч]ий>вищий; [сш]>[шш] – ас., регр., повна, контактна, за місцем і способом творення; [шш]>[шч] – дисим., прогрес., контактна, часткова, за способом творення, закріплена на письмі. ни[з’к]ий>ни[з’ш]ий

(ас) >ни[жш]ий (дис)>ни[жч]ий[чт]>[шт] пошта з почтаТрапляються випадки не закріпленої на письмі дисиміляції у живому мовленні: трахтор, [воло•с’ц’•а], кохта [фт]>[хт] – дис. за місцем творення. Також є випадки закріпленої на письмі дистантної асиміляції: флюгер, муляр, верблюд, перепел, срібло, рибалка, муляр, лицар. [р’…р]>[л’…р] – дисим., регресивна, за місцем і способом творення, закріплена на письмі. Також неправильно |коридор|> [ка•л’ідор], [о…о]>[а…о] – дистантна дисиміляція голосних.

Склад – це реальна мовна одиниця, що виділяється в мовному потоці за доп. артикуляції. Обов’язковим елементом складу є голосний. Хар-ка складів: відкритий – закінчується на голосний, закритий – закінч. на приголосний, прикритий – починається на приголосний, не прикритий – почин. на голосний. Проблеми: Природа складу і межа складу. Експіраторна (видихова) теорія – при мовленні струмінь повітря виходить не плавно, а поштовхами, цей поштовх і є складом (покладена в основу складоподілу в шкільних підручниках). Теорія сонорності (акустична) – розробив Єсперсен, до складу входять послідовно менш звучні і більш звучні елементи. За шкалою Єсперсена усі звуки можна поділити на 7 груп від найменш звучних (глухих, проривних) до найбільш звучних (голосного низького піднесення). Теорія м’язового напруження (Щерба) – склад як частина мовного потоку, що вимовляється з послідовним посиленням і послабленням звукового ряду. При складоподілі ця теорія враховує наголос. Склад – мінімальна вимовна одиниця, елементи якої тісно пов’язані між собою як акустично, так і артикуляційно. Практичний складоподіл. При поділі слова на склади звертаємо увагу на такі особливості: 1) тенденція до відкритого складу 2) теорія висхідної звучності 3) Правило Ломоносова. Основні правила складоподілу: 1) один інтервокальний приголосний завжди належить до наст. складу до-ро-га 2) один інтервок. подовжений приголосн. також належить до наст. складу зна-н:я, о-б:и-ти 3) два інтервокальний обидва глухі або обидва дзвінкі належать до наст. складу гри-цько, дру-жба 4) два інтервок. глухий+сонорний або дзвінкий належать до наст. складу на-сна-га

5) два інтервок., якщо перший дзвінкіший за другий, – до різних складів ве-рве-чка, вер-теп 6) два сонорних – до різних складів або обидва до наст. складу вер-ве-чка, вер-ве-чка 7) нескладові у, і завжди закривають склад – зав-жди, зай-ти 8) три інтервок. належатимуть до наст. складу, якщо перший з них – не сонорний. ми-сте-цтво, мор-ський 9)при 4 інтервок. зважаємо на сонорність перших звуків, а також на наголос аб-стра-ктністьНаголос належить до суперсегментних одиниць. Як правило, супроводжує склад і означає виділення певного сегмента у мовленні за допомогою артикуляційних засобів. У м-стві розрізняють два види наголосів: силовий (динамічний) (виділення складу з більшою силою) і тонічний (базується на довготі). Укр. Мова має слаботонічне наголошення. Наголос вільний (може наголошуватися будь-який склад) і рухомий (в межах слова місце наголосу може змінюватися). Побічний наголос (здебільшого через один від основного або через два: залежно від морфологічної будови слова) забезпечує мелодійність (пОперепИсуЮть). Досить часто зміна наголосу призводить до зміни лексичного або граматичного значення слова (Обід, обІд, сЕстри, сестрИ). В УМ розрізняють такі види наголосів: словесний (виділення певного мовного сегмента за допомогою артикуляційних засобів, см. вище), логічний (смисловий = виділяємо у мовному потоці окреме слово для підкреслення його ролі у висловлюванні) емфатичний (підкреслюється емоційне значення слова, як правило, передається подовженням голосних звуків у вимові або повторенням букв на письмі Рятуууйте!).

Система тренувальних вправ з фонетики, засоби наочності і ТЗН. Тренувальні вправи – спостер-ня за звуковим складом мови, вправи на визначення наголосу в словах, літературна вимова слів і словосполучень, виразне читання текстів, списування з фонетичним завданням, фонетичний розбір, що спонукає до практичного використання знань з фонетики, засвоєння орфоепії і правописних навичок. Фонетичні розбіри бувають: повні-часткові, усні-письмові.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...


Явище дисиміляції в УМ

Categories: Нові твори

Links