Глибина й щирість переживань ліричного героя в поезії “Contra Spem Spero” Лесі Українки
Вірш “Contra Spem Spero” давно стало хрестоматійним. Знаменно воно тим, що виразно визначає основні риси життєвої концепції поетеси. А ще в “Contra Spem Spero” найбільше повно відобразилися своєрідність художнього мислення Лесі Українки й характерних рис її цивільної лірики. Дата написання вірша – 2 травня 1890 р. 18-го травня того самого року в листі до брата Михайлові поетеса згадує цей добуток і характеризує обставини життя, під впливом яких воно було написано: поема з’явилася в результаті боротьби з виснажливою хворобою
По жанрових особливостях
Багатозначні художні узагальнення утримуються в тих образах, які зображують явища дійсності, обставини, при яких доводиться жити ліричному героєві. Образи у вірші разнопланово й широко характеризують драматичні умови боротьби, на яку зважився ліричний герой. Неоднозначними є образи, у яких Мова йде про способи цієї боротьби, а саме: сіяння квітів, сила гарячих сліз, весела пісня, не змикання ні на хвилинку очей у пошуку зірки. Вони не можуть бути співвіднесені лише з обставинами вузько особистого життя, а викликають подання більше широкого плану. Зіставлення мотивів і образів цього вірша з мотивами й образами інших добутків поетеси підтверджують такий висновок. Ліричний герой вірша в контексті інших добутків цивільної лірики Лесі Українки виникає як видатна особистість, як один з деяких, хто не мириться з пасивністю, з настроями песимізму, які охопили значні кола інтелігенції того часу. Образ ліричного героя “Contra Spem Spero” виникає в певних стійких психологічних рисах, характерних для багатьох добутків цивільної лірики поетеси. У цьому вірші вже оформилася та концепція життя, що принесла Лесі Українці славу “дочки Прометея” і знайшла втілення в таких добутках, як “Хто вам сказав, що я слабка…”, “У катакомбах” і багатьох інших
Леся Українка “Contra Spem Spero”
Ладь, осінні думи сиві! Нині час весни золотий, Невже року молоді Безпросвітної пройдуть низкою? Ні, я співати й у сльозах не утомлюся, Посміхнуся й у непогожу ніч. Без надії сподіватися стану, Жити хочу! Ладь, сумні, ладь!
Я квіти на морозі посію, У смутнім полі, в убогому краї Ті квіти я горючої своею І гарячою сльозою окроплю.
І холодного снігу не стане, Крижана стане броня, І квіти зацвітуть, і настане День весни й для – скорботної – мене.
Піднімаючись із каменями в гору, Буду страшні борошна терпіти, Але й у цю важку пору Буду пісню веселу співати.
Всю мрячну нічку промаю, Буду в темень дивитися перед собою, Королеви ночей чекаючи – Дороговказної зірки голубой. Так! І в горі я співати не забуду, Посміхнуся й у непогожу ніч. Без надії сподіватися буду, Буду жити! Ладь, сумні, ладь! (Переклад: Микола Ушаков)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)