Глибина і витонченість зображення внутрішнього життя Сванна (за повістю М. Пруста “Кохання Сванна”)
Головною справою життя французького письменника-модерніста М. Пруч (1871 – 1922) був семитомний роман-епопея “У пошуках втраченого часу”. Сюжет твору – безперервний стихійний, який проходить крізь свідомість Марселя – героя-оповідача. Особливе місце в структурі багатотомного роману Пруста посідає повість ” Кохання Сванна”. Це передісторія основного сюжету, життя Марселя, і водночас ніби увертюра до роману. Виходець із багатої буржуазної родини, Сванн постає на сторінках повісті світська людина, вхожа в аристократичні кола.
У кристалізації любові Сванна найактивніша роль належить мистецтву, обімни якого внаслідок різних збігів переносяться на Одетту і змінюють її – у сприйнятті героя. Ця жінка спершу не справила на Сванна враження, кохання народжується, коли її образ починає пов’язуватись у нього з чарівливою фразою сонати Вентейля. У день першої появи Сванна на обіді у Вердюренів молодий піаніст виконав сонату, яка ще рік тому справила на Сванна величезне враження і яку, попри всі його зусилля, не зміг більше почути. “Та ось як тільки молодий піаніст у салоні Вердюренів узяв кілька акордів і протяг через цілих два такти високу ноту, Сванн раптом побачив, як із-за довгого звука, напруженого, опустилась дзвінка завіса, над таємницею зачаття мелодії вилітає і лине до нього шелестка, вичленована музична фраза, у якій він упізнав свою надхмарну духмяну улюбленицю.
Вона була така небуденна, сповнена такого питомого, індивідуального чару, аж Сваннові здалося, ніби він зустрів у вітальні у приятелів жінку, яка полонила колись його на вулиці і з якою він не сподівався більше зійтися”. Ця музична фраза, котра була для Сванна образом любові й щастя, стає каталізатором його почуття до Одетти.
Таким самим каталізатором кристалізації любові стає Сепфора з фрески, коли Сванн запримітив, що овал обличчя й постать Одетти схожі на цей літописний образ, який він так любив. “Він дивився на неї; в її личку і в її уяві воскресала частина фрески, яку Сванн віднині завше намагався в ній помітити, чи він був біля Одетти, чи тільки думав про неї”.
Одетта в сприйнятті Сванна все більше зміщається в світ мистецтва, огортається його атмосферою, асоціюється з його образами й пробуджуваними відчуттями, і таким чином одухотворюється й поетизується.
Змальовуючи кохання Сванна, автор виявив себе як тонкий спостерігач і паслідник свідомих і підсвідомих душевних рухів, почуттів, переливів настроїв. Творчість М. Пруста стала своєрідною віхою у розвитку психологічного роману, поглибивши розуміння внутрішнього життя особистості.