Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлої радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини

Дiйсно, всi поетичнi твори Павла Тичини схожi на травень, бо в них звучить непереможним акордом свiжiсть i молодiсть, надiя i сподiван ня. Як весна, що буяє радiстю, примушує тiло дрижати вiд солодкої втоми, так поезiя П. Тичини впливає на розум i серце людини. Впливає всеперемагаюче, бо насичена вона глибиною i щирiстю почуттiв митця.

Правду говорять, що у кожного поета, який досяг високої майстер ностi, є свiй вiрш. Вiрш, що вiдрiзняється самобутнiстю стилю i художньою довершенiстю. За таким твором навiть без прiзвища вгадується автор. Тичинiвськi вiршi ж вгадати

неважко, бо свiтяться вони розмаїтими дiамантами: мрiйливою закоханiстю i свiтлою радiстю, безмежною вiрнiстю i глибокою вiдданiстю. Цi почуття стосуються як людини, так i природи, що надихала його. Не залишають нас байдужими простi, але водночас хвилюючi рядки вiрша:

Ви знаєте, як липа шелестить

У мiсячнi веснянi ночi?

Кохана спить, кохана спить,

Пiди збуди, цiлуй їй очi

Кохана спить

(“Ви знаєте, як липа шелестить”)

Хiба не щиросерде почуття вилилось у цi рядочки? Читаєш, а серце млiє вiд краси i нiжностi. Хочеться й самiй так само поетично й просто вилити потаємнi почуття. Вилити навiть тодi,

коли цi почуття не мають взаємностi. I цьому теж навчають мене рядочки тичинiвської поезiї, проникненi м’якiстю й мелодикою, щиримзахопленям i свiтлим смутком:

О люба Iнно, нiжна Iнно,

Любовi усмiх квiтне раз – ще й тлiнно.

(“О люба Iнно…”)

Лiричний струмiнь пронизує навiть громадянську лiрику Павла Тичини, бо й у творах, присвячених народовi України звучить гiмн вiрностi i любовi:

О Україно! Сонце волi!

Вiд ран твоїх мене болить

За тебе б – ворога спалить

Твою скорботу, муки болi

Я хочу в себе перелить.

(“Матерi забуть не можу”)

Не менш разючим є у Тичини ще одне: дивовижна взаємодiя звукового i свiтлового понять. Простежується це явище у багатьох поезiях, але, на мою думку, найяскравiше вiдображене у вiршi “Арфами, арфами…”:

Арфами, арфами –

Золотими, голосними обiзвалися гаї

Самодзвонними:

Йде весна,

Запашна,

Квiтами – перлами

Закосичена.

Правда, чудовий передзвiн кольору i звуку чарує душу? Лоскоче потаємнi куточки свiдомостi, наповнює мозок i серце свiтлою радiстю.

Не маю можливостi проаналiзувати всi лiричнi твори П. Г. Тичини. Але запевняю вас: скрiзь присутнi глибокi i щирi почуття поета, сповненi любовi, нiжного трепету, оптимiзму. Дуже радiю з приводу того, що доторкнулася струнами свого серця до багатоголосих вiршiв Тичини. Впевнена, що допоможуть менi прочитанi твори стати людиною справдi чуйною, щирою, вiдвертою в нашому складному життi. Допоможуть бачити i творити добро, з нiжнiстю нести його людям.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Глибина i щирiсть почуттiв: закоханостi, свiтлої радостi, вiрностi у творчостi Павла Тичини