Глава роману про подорож Євгенія Онєгіна

Пушкін – найбільший російський поет XIX століття. Вивчаючи його творчість зі шкільної лави, ми все-таки знаємо його поверхово й, постійно читаючи його, відкриваємо всі нові й нові грані його творчості. Ні сумніву, що кращі Твір Пушкіна – це роман у віршах “Євгеній Онєгін”. Унікальним його робить широта охоплення дійсності, многосюжетность, опис відмінних рис епохи, її колориту. Саме тому “Євгенія Онєгіна” назвали енциклопедією російського життя 20-х років минулого сторіччя

У даному творі Пушкін аналізує соціально-історичні

умови свого часу, акцентує увагу на найбільш животрепетних проблемах. Пушкіна зображує духовне життя, побут, вдачі різних шарів російського суспільства. Показавши трагедію покоління Онєгіна й засудивши тим самим суспільний ладо Росії, автор затверджує в романі такий ідеал суспільства, при якому особистість могла б вільно розвиватися. Поет прагнув зобразити поворот, що почався, у суспільстві, його інтерес до життя й побуту народу. От чому ідея відновлення й відродження особистості через спілкування з народом здобуває особливе значення. Ця ідея одержала своє втілення в образі Тетяни, з якої Пушкін здійснював свою музу. Пушкіна був близький до декабристських кіл, тому він різко засудив погляди патріархального дворянства

За задумом А. С. Пушкіна, після видання основного тексту роману у віршах “Євгеній Онєгін” окремо була видана глава про подорож Онєгіна по Росії. Після дуелі з Ленским Євгеній їде в Нижній Новгород, потім в Астрахань, відтіля на Кавказ; відвідує Тавриду й Одесу

Нижній Новгород зробив на Онєгіна враження міста, де

Всяк метушиться, бреше за дві,

И всюди меркантильний дух

Критичний розум Євгенія прекрасно усвідомлює ці пороки жителів Нижнього Новгорода, і місто не викликає в ньому ніяких емоцій, крім туги

Євгеній Онєгін їде в Астрахань і відтіля на Кавказ, де його переслідують “гіркі размишленья” про сенс життя. Він шкодує про те, що він “у груди не поранений”, що він “не кволий… старий”, що він не скований паралічем, і з гіркотою викликує:

Я молодий, життя в мені міцна;

Чого мені чекати

Снову в душі героя тільки “туга, туга!”.

Онєгін відвідує Тавриду. Але тут автор залишає свого героя й поринає у воспоминанья про свої перші враження про ці місця, коли він, на три роки раніше Онєгіна, мандрував “у тій же стороні”. Спогаду навівають думки про тлінність усього сущого, про постійні зміни в усьому світі й у душі кожної людини:

Які б почуття не таїлися

Тоді в мені – тепер їх немає:

Вони пройшли иль змінилися…

Змінилися також і погляди Пушкіна на поезію. Раніше “нескінченний шум” бахчисарайського фонтана навівав інші, у порівнянні з нинішніми, думки авторові: героїня його поеми “Бахчисарайський фонтан” Зарема – романтичний образ. Тепер же Пушкін викликує: “Інші потрібні мені картини…” Його “ідеал тепер – господарка”, його “бажання – спокій, Так щей горщик, так сам – великий”.

Зображувати в літературному творі “прозаїчні бредні” може тільки письменник-реаліст, яким тепер став Пушкін. Сперечаючись із “чарівним пером” Туманского, автор описує Одесу, де йому довелось жити, саме реалістично: він дає конкретний неідеалізований опис міста

Пушкіна цікавить многонациональность міста, тому що у творчості йому властиво перевтілюватися в представників інших народів, інших епох і культур

Далі Пушкін описує свій день, починаючи з “пушки зарьовій” і закінчуючи “німою ніччю”, і порівнює його із днем Онєгіна. Нудьгуючий, хворий “русскою хандрою” Онєгін протиставляється бенкетуючому Пушкіну і його друзям – “хлопцям без суму”. У їхніх душах переважає радість, насолоду життям – священним дарунком, даним людям Богом, яким треба дорожити й насолоджуватися

Коли “темніє вечір синій”, Пушкін їде в театр. Там він насолоджується “упоительним”, “вічно новим” Россіні, чудовими звуками, які не дозволено “з вином рівняти”, і іншими зачаруваннями театру: “закулісними свиданьями”, балетом, спогляданням “негоціантки молодий” і prima donna. Але “фінал гримить; порожніє залу”, і на землю спускається ніч, сходить місяць, і “прозоро-легка завіса объемлет небо”, як би опускаючи завісу життя, на сцені якої проходила чиясь чергова доля

Останню фразу цієї глави, репліку автора: “Отже, я жив тоді в Одесі…” можна вважати останньою фразою добутку. Ці слова підкреслюють, що фінал роману відкритий, що з кінцем одного сюжету обов’язково починається новий. Це закономірність життя: одне покоління переміняється іншим, одна Історія життя вже завершувалася, а інша тільки починається! “Тобі я місце уступаю, / Мені час жевріти, тобі цвісти” (“Дорожні скарги”).

Глава роману про подорож Євгенія Онєгіна займає важливе місце в сюжеті й композиції, багато мотивів цієї глави перегукуються з мотивами лірики Пушкіна

Головне заняття московських дворян – порожня балаканина, сліпе наслідування всьому іноземному, плітки, що поширюються зі швидкістю звуку. Пушкіна з неприхованим жалем констатує, що популярність людини залежить від його матеріально положення. Він показує бездуховність столичного суспільства, їхні порожні інтереси, розумову обмеженість. Час у Москві начебто зупинилося:

Але в них не видно зміни;

Усе в них на старий зразок:

У тіточки князівни Олени

Усе той же плюшевий чепець

Але Москва показана не тільки з поганої сторони. Описуючи московське дворянство, Пушкіна найчастіше саркастичен, але разом з тим поет любить Москву:

Москва Як багато в цьому звуці

Для серця російського злилося,

Як багато в ньому відгукнулося

А с якою гордістю за свою вітчизну написані рядки, присвячені Москві 1812 року:

Дарма чекав Наполеон,

Останній щастям упоєний,

Москви коліно похилої

Познайомившись із життям у Москві ми не можемо пройти повз життя петербурзького світла. У першій же главі роману ми уважно стежимо за головним героєм роману, за його захопленнями й турботами. Життя молодого франта Євгенія Онєгіна нудна й одноманітна. Він щодня відвідує бали, дитячі свята, ходить у театр. Виховання Онєгіна – типового втілення петербурзького світла – позбавлено національних основ. Онєгін не привчений до праці, все його життя позбавлене турбот. Все петербурзьке суспільство живе такою ж безглуздим життям. Пушкіна із властивої йому лаконічністю описав і провінційне дворянство. Про провінційного поміщика сказане всього у двох рядках, але характеристика цього жорстокого визискувача селян дана точно:

Гвоздин, хазяїн чудовий,

Власник злиденних мужиків

Так виразно сказано й про колишнього провінційного чиновника:

И відставний радник Флянов,

Важкий пліткар, старий шахрай,

Ненажера, хабарник і блазень

Провінційне суспільство не настільки манірно в порівняння з Москвою й Петербургом. Описуючи помісне дворянство, Пушкіна обмежується лише м’якою іронією й не настільки різко викриває. Риси помісного дворянства найбільше повно відбиті в образі сім’ї Ларіних. Дмитро Ларін не є фігурою, що виділяється, у своїй сім’ї:

Зміряний грішник, Дмитро Ларін,

Господній раб і бригадир,

Під каменем цим вкушає мир

Глава сім’ї – Параска Ларіна. Це колишня світська дама, вихована на сентиментальних романах, переїхала в Село й стала займатися “побутовими питаннями”:

Вона їхала по роботах,

Солила на зиму гриби,

Вела витрати, голила чола

Вона зберігала милі традиції старовини, була релігійна й справляла всі церковні свята. Тетяна й Ольга представляють молоде покоління сім’ї. Описуючи Ольгу, Пушкіна обмежується коротким зовнішнім портретом, тому що її щиросердечний мир не представляє інтересу для поета. Зате образ Тетяни розкритий по-справжньому повно. У своїх книгах вона бачила інше життя, більше значними, багату подіями, інших людей, більше цікавих. Головна властивість Тетяни – висока щиросердечна шляхетність, тому вона найбільш близька до народного життя з її чудовими звичаями й вдачами. Говорячи про столицю й провінцію, ми не можемо не торкнутися Теми народу. Пушкіна був переконаний, що народ з його необмеженими потенційними можливостями може стати творчою силою, що так необхідна Росії на даному переломному етапі. У роман уведена тільки бабуся, “двірська” прислуга, і розказана її гірка доля: заміжжя в тринадцять років, страх і самітність у чужій сім’ї. Потрібно відзначити, що Пушкін, говорячи про кріпосних слуг, щораз указує на їхнє важке життя. Але в основному Пушкіна зображує панів, а не слуг і селян. Необхідним тлом для зображення дворянського життя служить російська Природа. Пушкіна малює зимові й осінні пейзажі, описує весну:

Гнані весняними променями,

З околишніх гір уже снігу

Утекли мутними променями

На потоплені луги