“Гіркота” і “насолода” людського життя в зображенні І. Буніна та О. Купріна
І. Бунін і О. Купрін жили і творили у непрості для Росії часи. Може бути, тому так своєрідні їхні погляди на життя. Постараємося розібратися, в чому письменники бачать гіркоту і солодкість людського життя.
“Я хочу говорити про печаль”, – писав Іван Олексійович Бунін. Гіркотою пронизані всі його твори. В його уяві світ – це безодня, трясовина, безодня. Людське життя поруч з цією безоднею так само незначна, як шкаралупка корабля на штормовий хвилі. Розповідь Буніна “Пан із Сан-Франциско” нагадує притчу. Багатий 58-річний американець,
“Життя
Але невже тільки гіркота бачить письменник насправді? Де порятунок від цієї безвиході? Чи можливо щастя, чи є солодкість в людському житті?
Як не можна краще відповідає на ці питання рядок з “Темних алей”: “Будь-яка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Други ми словами, солодкість людського життя, на думку Буніна, полягає в любові. Не в тому фальшивому її зображенні, яке ми бачимо в “Пана з Сан-Франциско”, а в сьогоденні сильному почутті, яке здатне подолати будь-які перешкоди.
Яскравий приклад такої любові – Надія з оповідання “Темні алеї”. Вона через усе життя пронесла любов до пана, що колись звабив її. Закохані не бачилися 30 років і випадково зустрілися на заїжджому дворі, де Надія – господиня, а Микола Олексійович – випадковий подорожній. Він не в змозі піднятися до її високих почуттів, нарікати, чому Надія не вийшла заміж “за такої краси, яку мала”. Як можна все життя любити одну лише людину? Тим часом для Надії Николенька на все життя залишився ідеалом, єдиним і неповторним: “Скільки не проходило часу, все одним жила. Знала, що давно вас немає колишнього, що для вас наче нічого не було, а ось пізно тепер докоряти, але ж правда, дуже безсердечно ви мене кинули “. Змінивши коней, Микола Олексійович їде, а Надія назавжди залишається на заїжджому дворі. Так, можливо, Надія нещаслива зараз, через багато років, але настільки сильно було те почуття, стільки радості і щастя воно принесло, що забути про нього неможливо, то є любов для головної героїні – щастя.
В оповіданні “Сонячний удар” любов виступає чимось миттєвим, спалахом, яка проноситься, залишаючи в душі глибокий слід. Знову ж таки, закохані розлучаються, що доставляє страждання головному герою. Саме життя без коханої – це страждання. Він не знаходить собі місця ні в квартирі, ні на вулиці, згадуючи щасливі моменти, проведені з нею.
Щоб переконатися в щирості почуттів, на думку Буніна, потрібна неодмінно трагедія. Любов у нього довго не живе – в сім’ї, у шлюбі, у буднях. Коротка, сліпучий спалах, до дна озарившая душі закоханих, приводить їх до трагічного кінця – загибелі, самогубства, небуття.
Але, тим не менше, в цих щасливі миті, заради яких варто жити і переносити будь-які страждання, і полягає солодкість че / ювече-ської життя. Таким чином, гіркоту і солодкість, на думку Буніна, тісно переплетені: щоб відчути солодкість життя, треба до дна випити чашу її гіркоти.
А в чому бачить гіркоту і солодкість людського життя А. І. Купрін? Мені здається, думки Буніна і Купріна на цей рахунок схожі. Тільки у Купріна почуття гіркоти більш завуальовано, ніж у Буніна. У його творах немає тієї прірви, яка ось-ось поглине весь світ, і фальш і примітивність у відносинах людей не так кидається в очі. “Княгиня Віра, у якої колишня палке кохання до чоловіка давно вже перейшла до тями міцної, вірної, справжньої дружби” – саме такими словами представляє нам автор головну героїню твору. Виникає питання: а чи була у неї взагалі коли-небудь справжнє кохання? Згодом ми знаходимо відповідь на це питання. Коли під час розмови з генералом Аносова Віра сказала: “Візьміть нас з Васею. Хіба можна назвати наш шлюб нещасливим? “, – Той спочатку довго мовчав, потім простягнув неохоче:” Ну, добре, скажімо – виняток “.
Таким чином, ми бачимо, що герої живуть, керуючись не почуттями, а вигодою. Та ж непідробна любов, про яку Купрін говорить словами Аносова: “сильна, як смерть, для якої зробити будь-який подвиг, віддати життя, піти на муки – зовсім не праця, а одна радість”, – стає у них приводом для глузувань і причиною для загроз. Мені здається, саме в цій людський черствості і нездатності любити по-справжньому бачить письменник гіркоту людського життя.
А солодкість людського життя у Купріна (як і у Буніна) – любов. У “Гранатовому браслеті” головний герой кінчає життя самогубством, і штовхає його на цей вчинок нерозділене кохання до княгині Вірі. Можна було б припустити, що любов принесла йому лише страждання (гіркота, а не солодкість). Однак це не так. Любов його згубила, але хіба можна говорити про те, що вона була нещасною для Желткова? Я думаю, що не можна. Помирав Жовтків не зі страхом від передчуття смерті, а з приємним відчуттям того, що ця любов все-таки була в його житті, про що свідчить вираз обличчя померлого: “Глибока важливість була в його закритих очах, і губи посміхалися блаженно і безтурботно”. Для героя любов, хоча вона і навзамін, була єдиним щастям.
Отже, думки Буніна і Купріна з приводу гіркоти та солодощі людського життя багато в чому схожі. Для обох письменників солодкістю життя, щастям є любов, ламало всі перешкоди на своєму шляху і перемагає незважаючи ні на що. Гіркота ж полягає в фальшивості і нещирості людських відносин, а також у тому, що почуття у більшості людей замінені холодної ощадливістю.
Гіркота і солодкість пов’язані один з одним, неможливі одна без іншої. Кожна людина в своєму житті неминуче зустрічається і з тим і з іншим. І лише відчувши гіркоту життя, можна зрозуміти її солодкість.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)