Гімн професії лікаря
Я слухаю ті сповіді щодня.
Вони не криються,
Вони відверті – хворі
Це важко так – наосліп, навмання
Брести в чужих сльозах, в чужому горі
Професіє! О, дай мені слова,
Дай силу – втішити,
пізнати, розділити…
/ В. Коротич, “Я слухаю ті сповіді…”/
Колись Г. Сковорода говорив, що світ – це театр. І кожен повинен для себе обрати ту роль, яку він зможе найкраще виконати, ту, що відповідає його нахилам і здібностям. Стосується це насамперед вибору професії.
Скільки їх – видів трудової діяльності? Сотні?
Серед них і така вічна і невмируща, як професія лікаря, цілителя, рятівника. Адже люди хворіли чи діставали ушкодження завжди. Хто зна, може колись і зникнуть назавжди хвороби, подолані, наприклад, вже майже повністю: чума, холера та чорна віспа. Але поки що люди з надією і вірою йдуть до лікарів, а лікарі роблять усе можливе, щоб вилікувати, зменшити їхні страждання. Хіба це не шляхетно – допомагати!
Що зичать людині друзі? Щастя і здоров’я. До речі, і щастя без здоров’я
Молода жінка чекає дитину – лікар допомагає їй народити маля. Немовля, з’явившись на світ, бачить поруч з собою людину в білому халаті.
Малому школярику роблять щеплення, спостерігають за його розвитком.
Воїна поранено в бою – дівчина з червоним хрестом виносить його з поля бою і передає у руки хірурга. Але навіть у мирний час – хіба мало ситуацій, коли доводиться викликати “Швидку допомогу”? Стихійні лиха, автомобільні аварії – скрізь ми бачимо поряд машини з червоними хрестами та лікарів, що поспішають на допомогу постраждалим.
Літній людині починають допікати різні хвороби. І знову вона йде до лікаря, і за лікуванням, і за добрим словом, що теж може врятувати життя.
Змалку і до глибокої старості лікарі піклуються про нас. Про лікарів пишуть книги, складають легенди.
Колись це були цілителі, як, наприклад, давньоруський лікар Агапіт, що чудодійно врятував від ніби безнадійної хвороби Володимира Мономаха. Звідти, з давніх часів бере початок сьогоднішня фіто – і психотерапія (бо й тоді цілителі як лікувальний засіб використовували добре слово). Потім на допомогу медицині поступово прийшла хімія, так виникла ціла наукова галузь – фармакологія, що займається створенням ліків. Вдосконалюються методи, але лишається незмінною сутність.
Лікар завжди на чергуванні. Ця людина – подвижник. Вона веде постійну війну за здоров’я людей.
Халати білі –
В темних плямах йоду,
Годинник лічить пульс
безсонних діб,
Тут камфора потрібніша
за воду
І строфантін
Потрібніший за хліб.
(В. Коротич, “Лікарня”)
Рятувати людей – це завжди прекрасно. І не лише в прямому, медичному аспекті. Нам відомі імена лікарів, що під час війни, окупації, переховували поранених бійців, або навіть визволяли полонених як, наприклад, професор Мєщанінов, що діагностував у бранців “холеру”, “тиф” та інші інфекційні хвороби – таких хворих німці віддавали жінкам, що приходили у пошуках рідних до колючого дроту. З якою вдячністю врятовані згадують цього Лікаря з великої літери, справжню Людину!
Знаємо ми й лікарів, що, ризикуючи життям, випробовували на собі нові методи лікування.
Робота лікаря – більше, ніж робота. Це – високе покликання, це – особливе життя.
Його кабінет і його палати,
Портрет його… Сльози марні.
Лікарі надягають білі халати.
Лікарі вмирають у лікарні.
(В. Коротич, “Пілоти згорають ще молоді…”)
Незвичайні люди – звичайні лікарі. Вони готові цілодобово чергувати біля ліжка хворого, забувати про огиду і звичайну втому. Чи кожен зданий так любити сторонню людину до самозреченості?
Тож вшануємо ж цих героїв, що живуть і працюють з нам поруч, і цю дивовижну професію, синонімами якої можна назвати людяність і доброту!
(1 votes, average: 5.00 out of 5)