Героїзм і патріотизм народу у Великій вітчизняній війні
Героїзм і патріотизм радянського народу, що яскраво виявилися в роки Великої Вітчизняної війни, взаємозалежні. Ці два поняття – сторони однієї медалі. Країна не витримала б такого страшного й суворого випробування, якби не жила єдиною думкою: “Усе для фронту, усе для перемоги!” Солдати самовіддано воювали, не маючи ні вихідних, ні свят, але так само жил і тил: адже солдатам потрібні були патрони, снаряди, зброя, винищувачі й бомбардувальники, танки, пушки, зенітки, щоб бити фашистів. Все це робили втилу.
Країна “кувала перемогу”
У колгоспах жінки, старі й діти ростили хліб, картоплю, овочі, зберігали худоба, щоб було чим годувати армію. Наше покоління мало замислюється про минуле, про Велику війну, що не просто пережили, а героїчно вистояли – адже вона йшла майже чотири роки!
Звідки бралися щиросердечні й фізичні сили? Гордість охоплює мене, коли думаю, що країна не тільки воювала, вона жила суворим і натхненним життям – знімалися кінофільми: “Іван Грозний”, “Російські люди”, працювали театри, письменники й артисти виїжджали на фронт, допомагаючи бійцям в обложеному Ленінграді. Д. Д. Шостакович написав у блокадному Ленінграді свою Сьому симфонію, Твардовский – поему “Василь Теркин”, у Ташкенті будувався драматичний театр. Ні, такий народ неможливо поневолити! Я пишаюся своєю приналежністю до великої Росії!
Проблема героїзму й зрадництва в сучасній літературі виникає насамперед у зв’язку з військовою тематикою. На жаль, особливо в перші роки після закінчення Великої Вітчизняної війни в літературі намечаются певні схеми в зображенні подвигу народу. У добутках видно був чіткий поділ на “своїх” і “чужих”, схема дій людей визначалася наказами командирів. Лише пізніше, в 60-е роки, створюється ряд чудових добутків, у яких письменники піднімають питання самовизначення героя, описують ситуацію вибору. Саме вибір власної долі, вибір між героїзмом і зрадництвом стає однієї з основних тем військових повістей чудового білоруського письменника В. Бикова.
Биків далекий від спрощення й схематичності, а тому в центрі оповідання в нього виявляються ситуації “на крайній межі сил”, у яких найбільше повно розкривається характер людини в нелюдських умовах. Час у повістях В. Бикова стисло до межі, тим самим письменникові вдається досягти максимальної психологічної напруги. Мотиви поводження людини, моральні джерела подвигу й зрадництва – от що цікавить письменника
Треба відзначити, що в сучасній критиці періодично виникають суперечки про те, що ж можна назвати щирим героїзмом. Більш того, виразно спостерігається прагнення багатьох рецензентів принизити значення подвигу деяких биковских персонажів, таких, як Сотників (“Сотників”), Мороз (“Обеліск”). Висловлювалася думка, що людинаа, що своїм учинком або своєю смертю ніщо не міняє в ході поді, надходить не як герой, а як бездумний мораліст. В. Биків відкидає таку точку зору. “…Для мене Сотників – герой, – пише автор. – Так, він не розгромив ворога, але він залишився людиною в самій нелюдській ситуації. Як подвиг виглядає його стійкість і в очах тих декількох десятків людей, які з’явилися свідками його останніх мінут…” Те, як сприймають учинок героя люди, багато в чому визначає й авторське відношення кнему.
Подвигом письменник уважає й учинок лейтенанта Іванівського (“Дожити до світанку”). Боротися до кінця – от що необхідно героєві. Автор осмислює подвиг цієї людини з філософських позицій, заздалегідь даючи відповідь тим, хто схильний був бачити у вчинках його персонажів ознаки нерозсудливості: “…хто знає, чи не залежить велика доля всіх людей від того, як умре на цій дорозі двадцатидвухлетний командир взводу лейтенант Іванівський”.
Героїзм не синонім жертовності. Стійкість Сотникова не можна пояснити й фанатизмом. Биків не випадково прагне створити образ негероїчний. Учинок героя повести пояснюється його духовною стійкістю, що не дозволяє йому надійти інакше. Разом із Сотниковим ідуть на смерть Демчиха, староста Петро, дівчинка Басячи. Кожний з них міг би врятувати своє життя, але усвідомлення свого боргу перед Батьківщиною вище егоїзму. А тому всі вони, на думку автора, роблять подвиг
Використовуючи прийом антитези, Биків ставить в одну ситуацію з героями зрадників. У повісті “Сотників” це Рибалка, що рятує своє життя, але, по суті, саме після цього вмирає для людей. В “Піти й не повернутися” поруч із Зосей виявляється Антон Голубин, Історія життя якого дозволяє авторові відповістити на запитання, як і чому людина стає зрадником. Ще до війни Голубин навчився виправдувати будь-які свої вчинки: “Стурбуватися спільною справою найдуться десятки інших, а от піклуватися про нього особисто не стане ніхто, крім нього самого”. І в партизанський загін ця людина попадає випадково. Биків показує читачам, як поступово котиться в прірву герой, споконвічно позбавлений чіткого подання про моральні принципи. Почавши з дезертирства, Голубин приходить до зрадництва. Більш того, він навіть намагається здати Зосю й інших партизанів карателям, щоб легше “впровадитися в нову, на німецький лад, життя”.
Інакше надходить Зося Норейко. Юна героїня повести вірить у засвоєні нею в дитинстві ідеали добра й справедливості, “які по-хамски й враз розтоптали фашисти”, і вважає війну своїм особистим випробуванням. Вона не може жити на
Одній землі з тими, кого вважає звірами, а тому у відповідь на слова Голубина, що в них немає вибору, крім як піти від партизанів на службу до німців, Зося відповідає: “Вибір є: або ми, або вони”. Антон зумів стати їй близькою людиною, але їхні моральні основи різні. Зося не може стати зрадником, як би сильно вона не любила життя. Відступництво для неї страшнее смерті. Але у відношенні Голубина поводження Зоєю неоднозначно. Зрозумівши, що він став ворогом, дівчина кидається на нього із сокирою, але захищає Антона, коли партизани хочуть його розстріляти. Справа, напевно, у тім, що вона ще довго не може повірити, що “бувають свої гірше ворогів”.
Хочу відзначити, що Биків взагалі далекий від схематичного зображення вчинків зрадників. Не випадково повість “Сотників” не закінчується зі смертю головного героя. Письменникові важливо показати шлях моральних мучень, що очікує людини, по суті, що погибли вже тоді, коли дозволив собі зрадництво. Саме йому, живому, має бути все життя розплачуватися за свій учинок, а це, може бути, пострашнее смерті – от до якого висновку приводить Биків читачів
Звичайно, не один Биків піднімає у своїй Творчості проблему героїзму й зрадництва. Досить згадати, приміром, роман А. Фадєєва “Молода гвардія” або повість В. Распутіна “Живи й помни”. Більш того, ця проблема виникає завжди, якщо Мова йде про необхідність зберегти вірність своїм моральним принципам у ситуації, коли простіше від них відректися. А тому вона вічна
(2 votes, average: 3.50 out of 5)